Ян Пєкло: Росія в кризі і сон про імперію – польська перспектива

27 листопада 2009




Ян Пєкло,
експерт Інституту громадських справ,
директор ПАУСІ ( Польсько- Українська Фундація співпраці),
Польща, Варшава.


• Польсько-російські відносини ніколи не були добрими, оскільки обидві країни суперничали між собою протягом століть, але з огляду на європейську безпеку і стабільність глобальної економіки слід працювати заради їхнього покращення, особливо у той час, коли криза торкнулася усього світу.

• Росія за президентури Володимира Путіна розпочала відбудову своєї позиції регіональної супердержави і своєї ролі у світі. Тому не дивно, що Польща та інші держави Центральної і Східної Європи в ознаках пожвавлення російського імперіалізму відчувають загрози.

• Нинішня Росія стоїть на роздоріжжі між неоімперіалістичними амбіціями, що підживлюються широкими грошовими потоками за енергетичну та мінеральну сировину і новою кризовою дійсністю. У такого рівня критичній ситуації не можна виключити можливість розпаду Російської Федерації, що може спричинити безпосередню загрозу для держав регіону.

• Адміністрація Барака Обами запропонувала новий підхід в стосунках з Росією. Так звана кнопка перезавантаження політики (reset button policy) – включення Росії як партнера замість її виключення і відчуження – була тепло прийнята старими державами – членами Європейського Союзу. Держави Центральної Європи поставилися до цього більш скептично. Заяви президента Мєдвєдєва про намір розташування ракет Іскандер в Калінінградській області і новопроголошена доктрина створення зони першочергових російських інтересів («близьке зарубіжжя») тільки поглибили ці підозри.

• Польсько-шведська ініціатива Східного партнерства може бути чинником, що стимулюватиме побудову стабільності і безпеки в регіоні, якщо обидві сторони – ЄС і треті держави, охоплені Партнерством, – поставляться до неї достатньо серйозно. Однак Росія трактує цю ініціативу як ворожу і націлену на її геополітичні інтереси.

• Міжнародна спільнота повинна співпрацювати з Росією, зберігаючи значною мірою розсудливість, обережність, але також і рішучість. Якщо Росія хоче бути партнером для західних демократій, її лідери мусять дотримуватись загальновизнаних міжнародних норм.

1. Польсько-російські відносини: геополітична та історична перспектива

Історія польсько-російських відносин заплямована конфронтацією. З часів, коли Російська Імперія і Річ Посполита Обох Народів – дві висхідних сили в цій частині Європи – почали конкурувати між собою за панування у регіоні, історія зафіксувала низку різноманітних конфліктів та воєн. Коли у XVIII столітті Польща втратила свою державність, згідно з угодою про розділ між Росією, Австрією і Прусами, частина її території відійшла до Росії. Діставши незалежність після І-ї світової війни, Польща двічі зазнала нападу з боку Росії (Радянського Союзу): в 1920 р. і в 1939 р. (у цьому другому випадку у союзі з нацистською Німеччиною). Згідно з Ялтинською угодою, яка визначила лад в Європі після ІІ-ї Світової війни і створила новий порядок, Польща стала державою-сателітом, підпорядкованою Радянському Союзу аж до його розпаду наприкінці вісімдесятих років попереднього століття. Тому немає несподіванки в тому, що історія взаємних відносин генерує негативні емоції і звертається до взаємних упереджень. Попри те, що нинішня Польща є членом Європейського Союзу і НАТО, російський чинник продовжує відігравати суттєву роль у формуванні мислення поляків і впливає на політику в регіоні.

Сприйняття Польщі Росією також визначається історичним спадком, можна навіть сказати, що Москва проявляє комплекс Польщі. Встановлення Дня Народної Єдності (День Народного Единства) у 2005 році стало виразним прикладом цього. Цим Святом вшановується народне повстання в Росії у листопаді 1612 року, на чолі якого стали купець Кузьма Мінін і князь Дмітрій Пожарський. Результатом повстання була перемога над польсько-литовською армією, яка, очолювана гетьманом польним коронним Станіславом Жулкєвським, змушена була залишити зайняту два роки до того Москву.

Слід наголосити, що в польському сприйнятті Росії можна виокремити два різні рівні. Кремль, а також російські державні інституції сприймаються негативно, як загроза, однак жодної ворожості поляки не відчувають до самих росіян, яких сприймають як жертв репресивного режиму. У польській колективній пам’яті збереглися прізвища російських демократів, які підтримали польські повстання проти царя та його імперії, а також дисидентів, які чинили опір комунізму. Заперечуючи пануючий на заході Європи стереотип польської русофобії, більшість поляків спроможні відрізнити систему влади, що запроваджує імперіалістичну політику, від російського суспільства, яке є її жертвою. Це могло б стати доброю основою для польсько-російського об’єднання (до цього часу це вдалося досягти з німцями і українцями), але без залучення політичних еліт обох країн цей процес неможливий. У свою чергу без об’єднання неможливі й нормальні, засновані на довірі, двосторонні відносини.

Сьогодні лідери Росії не готові до такого діалогу з польською стороною (такого пункту не має в їхніх політичних програмах). Деякі впливові групи в Польщі також можуть скептично реагувати на такий заклик. Однак в основному поляки зацікавлені в підтримці добросусідських стосунків з Росією, але на визначених умовах. Початком налагодження двосторонніх польсько-російських відносин могла б бути співпраця Москви у справі остаточного з’ясування Катиньської бійні – смерті 22 000 польських офіцерів, замордованих НКВС в Катиньському лісі 1940 року, а також пов’язаний з цим перегляд ставлення до пакту Молотова-Ріббентропа. Для більшості поляків Катинь стала символом зла, який ототожнюється з радянським імперіалізмом. Якби Москва розпочала з Варшавою переговори щодо цього злочину, шлях до об’єднання став би відкритим.


2. Нові політичні інструменти Росії і зростання неоімперіалістичних амбіцій – наслідки для Польщі та регіону

Росія під керівництвом президента Путіна почала відновлення своєї позиції як регіональної супердержави, переглядаючи також свою роль у світі. Невдовзі після придушення, з грубим порушенням прав людини, чеченського повстання, Володимир Путін став для США і ЄС важливим союзником у боротьбі проти тероризму та ісламського фундаменталізму, а також цінним партнером у забезпеченні поставок енергоносіїв для економіки ЄС, яка перебувала на той час у стані піднесення. Після відновлення повного контролю над структурами влади і забезпечення свого керівного статусу, Путін передав пост президента Дмитру Медведєву і, ставши прем'єр-міністром, далі зберіг реальну владу. Протягом останніх років Росія стала авторитарною і неоімперіалістичною державою з контрольованими владою мас-медіа, гігантськими масштабами корупції, занепалим неурядовим сектором, а також з маргінальною опозицією, яка зазнає переслідувань. Журналісти, які робили спроби проводити розслідування злочинів у вищих ешелонах влади, гинули від рук невідомих злочинців при загадкових обставинах, а олігархи, які посміли стати в опозицію до режиму, були змушені залишити країну (Борис Березовський), або були заарештовані, засуджені і відправлені до виправної колонії (як Михайло Ходорковський, засновник ЮКОСа).

Використовуючи економічне піднесення і високі ціни на енергоносії, Росія прагнула зрівнятися в ієрархії держав зі Сполученими Штатами, дуже ослабленими через участь у двох війнах. Європейський Союз ніколи не розглядався як серйозний конкурент. Кремль чудово знав, як розбити єдність Європи. Прокремлівські експерти сприяли поширенню уявлень про Москву і Санкт-Петербург як нових світових фінансових центрів.

Вигадані і з успіхом застосовані нові політичні інструменти:
? Енергоносії – нафта і газ як знаряддя політичної та економічної експансії (газова війна з Україною).
? Заморожені конфлікти – як інструмент для виправдання військової інтервенції під приводом захисту прав національних меншин росіян чи їхніх союзників (війна в Грузії).

Москва розпочала відкрито застосовувати в своїх заявах риторику конфронтації, а також демонструвати військову силу (візит російських військових кораблів до Венесуели, відновлення стосунків з режимом братів Кастро, повідомлення про територіальні претензії стосовно Арктики, а також рішення про створення сил швидкого реагування СНД на противагу союзу НАТО і оголошення про повернення російської військово-морської бази в Середземне море). Всі ці кроки дуже нагадали старий, радянський стиль ведення політики.

Тому, цілком зрозуміло, що Польща та інші держави регіону відчули у сигналах, що вказували на відродження російського імперіалізму, загрозу. Як результат – Польща та Чехія підписали з США угоду, якою погодилися на розміщення на своїх територіях елементів американської системи протиракетної оборони. У відповідь Росія погрожувала Заходу можливістю розміщення ракет Іскандер в Калінінградській області. Прибалти, Поляки та інші народи Центральної Європи почали ставити „незручні питання”, які стосувалися статті 5 Північноатлантичного Договору, а також сценарію захисту регіону від можливого нападу зі Сходу. Поляки провели переговори з адміністрацією Буша стосовно можливості розміщення на польській землі батареї системи протиракетної оборони Patriot. Москва заговорила про захист своєї „зони привілейованих інтересів” в регіоні. Над Європою повіяло духом нової холодної війни.

Утім, теперішня неоімперіалістична Росія не має політичної підтримки у світі, їй бракує справжніх союзників серед найближчих сусідів, навіть Білорусь донині не визнала незалежність сепаратистських республік Південної Осетії і Абхазії, що їх підтримує Росія.


3. Економічна криза б’є по Росії

Тепер Росія стоїть на роздоріжжі між неоімперіалістичними амбіціями, які донедавна підживлювалися потоком грошей за енергетичні та мінеральні ресурси, і новою реальністю кризи. Болючим процесом для Москви є усвідомлення того, що солодкий сон про світове панування завершився. Показник безробіття драматично зростає, економіка падає, а національний банк, перекачуючи валютні резерви у фінансовий сектор, захищає рубль, що слабшає. Розчаровані росіяни почали висловлювати своє невдоволення і гнів у спонтанних протестах, які потрясли країну від Владивостока до Санкт-Петербурга. Міжнародні ЗМІ розмірковують про розкол між Медвєдєвим та Путіним з питань методів боротьби з кризою. Поширюються чутки про дедалі більшу опозицію діям Путіна у внутрішніх колах влади.

Схоже, що незабаром російський бюджет буде неспроможний виконувати свої зобов’язання – врегульовувати міжнародну заборгованість, виплачувати зарплати та пенсії. В такій ситуації не виключається дезінтеграція Росії, що становитиме безпосередню загрозу для держав нашого регіону. У минулому ця держава показала всьому світові, що під час внутрішньої кризи в Кремлі, кращим варіантом є пошук зовнішнього ворога, якого можна звинувачувати в усіх проблемах, щоб потім об'єднати суспільство під патріотичними гаслами з проголошенням захисту національних інтересів.

Беручи все це до уваги, міжнародне співтовариство повинне співпрацювати з Росією, залишаючись значною мірою обачним, обережним, а також рішучим. Належить зрозуміти, що, якщо Росія має намір стати партнером для західних демократій, її лідери мусять дотримуватись визнаних скрізь міжнародних норм, у тому числі елементарних прав людини.

4. Як Польща бачить політику ЄС і США стосовно Москви

На російське вторгнення до Грузії Захід відреагував майже одностайним засудженням. Основну роль у мирних переговорах відіграли не США, а Європейський Союз і президент Франції Ніколя Саркозі. Росію визнали агресором, НАТО призупинив роботу ради НАТО/Росія, а стосунки ЄС/Росія були заморожені. Польщі вдалося використати цей момент для підписання угоди з адміністрацією президента Джорджа Буша, каденція якого завершувалася, щодо ПРО в обмін на обіцянку направити батарею ракет "Patriot", як того домагалася Варшава. Ця угода була чітким сигналом усьому світу, що Польща визнає неоімперіалістичну політику Росії як загрозу для регіональної безпеки.

Адміністрація Барака Обами відкрила новий розділ в сучасній американській політиці, пропонуючи більш м'який підхід до Росії. Вашингтон вислав сигнали про те, що США можуть переглянути питання про доцільність встановлення елементів протиракетного щита в Центральній Європі, якщо Москва погодиться допомогти зупинити розвиток ядерної програми Ірану. Так зване перезавантаження політики (кнопка перезавантаження політики), тобто інтеграція Росії як партнера, а не ізоляція і відчуження, було прихильно прийняте старими державами ЄС. Важливим пунктом порядку денного для Заходу були: контроль озброєнь та підписання з Росією нового договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Держави Центральної Європи (особливо Литва) більш скептично ставляться до цієї нової політики. „Залучення” Росії означало для них ту саму тактику, яка раніше не дала результатів. ЗМІ повідомляли, що геополітичний поділ Європи у своєму підході до Росії значно скоротив шанси Радослава Сікорського, міністра закордонних справ Польщі, обійняти посаду Генерального секретаря НАТО. Париж і Берлін обопільно визнали, що призначення поляка буде поганим сигналом для Росії.


5. Німецько-російські відносини – польський контекст

Варшава уважно стежить за розвитком відносин між Берліном і Москвою. Історія довела, що німецько-російський союз завжди мав катастрофічні наслідки для Польщі. Ставлення опозиційної партії (Право і Справедливість) до Німеччини відкрито критичне. Підхід правлячої коаліції ("Громадянська платформа" і „Польське народне об’єднання”) є більш диференційованим. Уряду Дональда Туска вдалося відновити успадковані від попередників, майже заморожені, польсько-німецькі відносини. Під час одного з перших зарубіжних візитів до Москви Туск продемонстрував партнерам по ЄС готовність до покращення польсько-російських відносин. Хоч і він пройшов випробування відкритості через діалог з Кремлем, війна в Грузії незабаром змінила польські пріоритети.

Інтервенція Москви в черговий раз запалила червоне світло, нагадавши полякам, що не так давно Польща була радянським сателітом. Заява Медведєва про установку ракет "Іскандер" в Калінінграді, а також нова доктрина будівництва зони першочергових російських інтересів („ближнього зарубіжжя”) поглибили недовіру, і коли після останньої газової кризи Берлін почав наполягати на здійсненні німецько-російського проекту Північного газопроводу (Nord Stream), негайною реакцією Польщі було блокування цієї ініціативи як такої, що загрожує національним інтересам. Річ в тім, що з самого початку між опозицією і правлячою коаліцією в цьому питанні переважала повна згода.

Підтримка Північного газопроводу Німеччиною була також прохолодно сприйнята у Швеції – країні, яка, разом з Польщею запропонувала ЄС ініціативу Східного партнерства. Всупереч первісним побоюванням, що Німеччина та деякі інші старі держави-члени можуть заблокувати додаткові кошти, що виділяються на фінансування в рамках Східного партнерства (що знизило б політичне значення цієї ініціативи), було ухвалено важливе рішення надати для проекту 600 мільйонів євро. Проект було офіційно введено в дію на травневому саміті в Празі і, очевидно, не випадково в цей же час у Грузії зросла напруженість і мало не стався державний переворот, а в Молдові після низки демонстрацій, які носили насильницький характер, правляча команда посткомуністів розпочала політику репресій, звинувачуючи сусідню Румунію у провокації безладу.

Цей факт можна розглядати як сигнал невдоволення Росії, оскільки всі країни, включені до Східного партнерства, згідно з новим російським визначенням належать до „близького зарубіжжя”. У той час, коли Німеччина проводить політику „не виключення” Росії, Варшава, виступає за її „включення”, але за певних умов, наприклад, таких як, визнання прав кожної держави на визначення своїх союзників та вибору друзів. Але це суперечить філософії російського "ближнього зарубіжжя" та демонструє, що реалізація ініціативи Східного партнерства не буде легким завданням.

6. Польща і Україна як передові держави

Для Польщі Україна є стратегічним партнером у Східній Європі. Успіх демократії в сусідній Україні означає для Варшави регіональну стабільність та безпеку кордонів. Ці цілі визначили польську підтримку Помаранчевої Революції та прагнення Києва до членства в НАТО і ЄС.

Російське бачення України суттєво відрізняється від польського. Київ визнаний Москвою "найближчим сусідом", невід'ємною частиною російської цивілізації (Київська Русь), яка повинна повернутися до колиски. Для росіян західні українці з їхніми націоналістичними традиціями ОУН і УПА є спадкоємцями фашизму і зрадниками. Від початку української незалежності Москва, використовуючи різні заходи, намагалася встановити свій вплив на колишню радянську республіку. Помаранчева революція закінчилася вражаючою невдачею російської дипломатії. Тоді росіяни почали використовувати нові інструменти тиску, такі як урізання поставок газу, корупція політиків і чорний PR. Фактичні наслідки цієї діяльності поки що важко оцінити. Сьогодні Україна переживає глибоку політичну та економічну кризу, яка може серйозно порушити функціонування цієї держави. Поглиблення хаосу може спонукати Москву до спроб підпорядкувати собі Київ і посилити вплив у Криму. В такій ситуації ЄС повинен виявити більше рішучості у підтримці України на її західній орбіті, оскільки це значуще для безпеки і розвитку Європи.

Польща як прикордонна держава Європейського Союзу повинна відігравати провідну роль у цьому процесі. Політика Варшави щодо України має бути активнішою і мусить реагувати на нові драматичні виклики, що стоять перед регіоном. Однак ефективність такої політики буди реальна лише за підтримки великих держав-членів ЄС і схвалення Брюсселя. Польсько-шведська ініціатива «Східне партнерство» може відіграти роль важливого стимулюючого чинника, якщо обидві сторони – ЄС і країни, охоплені Партнерством – сприймуть її достатньо серйозно.

7. Висновки і рекомендації

? Росія не є стратегічним партнером для Польщі, але залишається стратегічним партнером для США та Європейського Союзу і цей факт повинні взяти до уваги особи, які ухвалюють рішення у Польщі.
? Польща, як найбільша держава на східному кордоні ЄС, повинна розробити й почати реалізацію довгострокової регіональної стратегії щодо Східної Європи і Росії, засновану на принципах членства в ЄС і НАТО, а також на консенсусі, виробленому основними політичними партіями.
? Польща має будувати свої відносини з Росією в рамках співробітництва з державами ЄС та НАТО, створюючи регіональні коаліції інтересів (без шкоди для єдності ЄС і Євроатлантичного Союзу).
? ЄС та США повинні взяти до уваги різні сценарії розвитку ситуації в охопленій кризою Росії. Захід зобов’язаний відпрацювати план підтримки Москви з метою подолання економічної кризи, який зможе бути реалізованим, якщо російська влада відкине неоімперіалістичні амбіції і розпочне демократичні реформи. Якщо ж російські керівники оберуть сценарій конфлікту, ЄС і США повинні бути готові протистояти конфронтаційній позиції Кремля, використовуючи з цією метою увесь спектр політичних і економічних засобів.

 

? Варшава повинна співпрацювати з європейськими і американськими партнерами заради зміцнення позиції НАТО в регіоні.
? Польська політика стосовно держав Східної Європи повинна також сконцентруватися на заохоченні регіональної співпраці цих країн у рамках ініціатив Євросоюзу, таких, наприклад, як «Європейська політика добросусідства», «Східне партнерство», «Чорноморська синергія».
? Пріоритетною слід визнати стратегічну співпрацю з Україною, особливо сьогодні, під час глибокої економічної і політичної кризи, в якій перебуває Київ. Незважаючи на «синдром втоми від України», який поширюється в ЄС, Варшава повинна з огляду на безпеку і стабільність в регіоні продовжити свою підтримку євроатлантичних амбіцій України.
? Питання енергетичної безпеки з огляду на залежність від російських поставок і транзитні шляхи до ЄС знаходяться на перших позиціях в списку польських пріоритетів. Польща повинна активно сприяти концепції спільної енергетичної політики ЄС, заснованій на солідарності і диверсифікації.
? Двосторонні польсько-російські відносини мають базуватися на визнаному міжнародною спільнотою наборі стандартів. Нині пріоритетом слід зробити такі неспірні питання, як культура, підприємництво, торгівля, економіка, пересування людей.
? Серед західних партнерів Варшава повинна сприяти диверсифікації підходів до Росії; крім співпраці через офіційні урядові канали вести діалог з маргінальною опозицією і громадськими організаціями (такі дії сьогодні припинені, а Захід зосередився на односторонньому контакті з владою Кремля). Питання дотримання прав людини знову повинні стати важливим пунктом у переговорах з Росією.
? Польський неурядовий сектор має віднайти бюджетну фінансову допомогу для підтримання партнерських контактів з російськими організаціями, слід задіяти транскордонні проекти, які заохочуватимуть обмін думками і сприятимуть демократичним цінностям в усьому регіоні.
? Польща повинна працювати з метою продовження польсько-російського діалогу, що у довготривалій перспективі може відкрити шлях до об’єднання. Діалог повинен вестись як на урядовому рівні, так і на рівні громадянського суспільства, яке в сьогоднішній Росії дуже слабке і маргіналізоване.
? Питання Катиньського злочину не повинно становити перешкоди в процесі польсько-російського діалогу, але потрібне розуміння, що повне з’ясування обставин злочину є першочерговою умовою для встановлення нормальних сусідських стосунків, заснованих на взаємній довірі.

 

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору