Удавка для соціологів

16 березня 2009


http://www.pravda.com.ua/news/2009/3/13/91279.htm

 

  Ірина Бекешкіна

Існує чимало показників демократичності та цивілізованості суспільства. Для мене як для соціолога важливим показником є ставлення до соціології як до того дзеркала, у якому суспільство може побачити себе. І тут нам дуже й дуже далеко від цивілізованості.

У дечому Україна є справді "унікальною" країною, бо важко пояснити своїм закордонним колегам наше українське політтехнологічне "ноу-хау": виникнення під час виборів з небуття десятків нікому не відомих фантомів, "результати" яких обов'язково відрізняються від результатів реальних соціологічних фірм.

І набуває під час виборів цей процес характер справжньої епідемії. Під час останніх виборів київського мера не було, мабуть, жодного з кандидатів, "інтереси" якого не обслуговував би якийсь із подібних фантомів.

Чого тут тільки не було – і "Нове покоління", і "Український меридіан", "Форум", "Інтерсоціосистема", "Київ - 21 століття", був навіть "Оазис" – прикольна вигадка одного політтехнолога. В одній популярній київській газеті вийшла стаття з характерним заголовком "Мэрские рейтинги заврались".

Кумедність ситуації полягала у тому, що з шести наведених "фірм", результати яких справді різко відрізнялися на користь різних кандидатів, реальною була лише одна, решта – фантоми.

Але про це мені, чесно кажучи, вже набридло писати і говорити.

Недавно з подивом дізналася, що знайшлася ще одна людина, вкрай "стурбована" станом соціології в Україні. Це - депутат від БЮТ Віталій Чудновський, який подав проект закону "Про функціонування суб'єктів соціологічної діяльності". Чудний, скажу я вам, вийшов закон, під стать прізвищу автора.

Перше, що дивує – а чому вирішили "регулювати діяльність" саме соціологів, а не політологів, демографів чи іще когось? Загалом мені відома лише одна країна, де почали опікуватися діяльністю саме соціологів. Це – Білорусь. Не знаю, чи знайомий український автор з білоруським джерелом, але, принаймні, "хід думок" цілком співпадає.

Власне, сам закон – лише одна сторіночка, 6 статей, але яких!

Почнемо спочатку.

Вже сама назва – "Про функціонування суб'єктів соціологічної діяльності" викликає запитання: а хто саме ці "суб'єкти", про яких у статті 1 вказано, що "суб'єкти соціологічної діяльності в Україні реєструються в органах державної влади саме виключно як суб'єкти соціологічної діяльності".

Вам щось зрозуміло? Чи відносяться до них дослідницькі академічні установи, факультети соціології, аналітичні центри? Але хай заспокояться академічні та вузівські соціологи – депутату до них байдуже, бо далі йдеться лише про тих "суб'єктів", які займаються дослідженням громадської думки, яких ще називають "полстерами".

Вочевидь, тут дається взнаки поширене уявлення, що уся соціологія – це опитування. Але пробачимо це незнання депутату, бо від того хоч якісь "нерегульовані суб'єкти" можуть спати спокійно.

Стаття 2 викликала чимало асоціацій – і Радянський Союз, і ту ж Білорусь, і вже призабуту комісію Мишури.

А йдеться у цій статті про те, що "засновниками соціологічних служб, центрів і соціологічних компаній можуть бути тільки фізичні особи, які є громадянами України або юридичні особи, які зареєстровані на території України. Створювати соціологічні компанії зі змішаним україно-іноземних капіталом заборонено".

Отакої! Підприємства "зі змішаним капіталом" створювати можна, банки – можна, ЗМІ – можна, а от соціологічні служби – зась!

Загалом великі міжнародні маркетингові кампанії мають відділення - місцевих "дочок", саме із "змішаним капіталом" у багатьох країнах світу: GFK – у 105 країнах, включаючи й такі не зовсім демократичні країни, як Іран, Росія, Гондурас, Узбекистан, Туркменістан та інші, а от Білорусь – ні, TNS – у 80 країнах, включаючи ту ж Росію, Азербайджан, Казахстан тощо. Білорусі нема і тут.

Але ж Україна – не Гондурас, рівняння на Білорусь!

Наступна, 3 стаття (привіт, Білорусь!) ще "крутіша": "Іноземні соціологічні компанії мають право проводити соціологічні дослідження на території України тільки з дозволу Міністерства юстиції України".

Не будемо розводитися про те, що "іноземні соціологічні компанії" і так не проводять на території України ніяких соціологічних опитувань, бо не мають тут власного персоналу - ну не висаджують вони десанти з своїх інтерв'юерів!

Дослідження іноземні кампанії замовляють українським соціологічним фірмам. Тобто, імовірно йдеться не про проведення соціологічних досліджень, а про іноземних замовників? І що – на такі замовлення теж треба "просити дозвіл"? Аякже!

А то що ж оті кляті соціологи досліджують на міжнародні гроші – то про нашу корупцію, то про ставлення до нашої судової системи, то кажуть, що політики не мають довіри – і от усе на гроші всіляких міжнародних фондів!

А то ще удумали – проводити екзит-поли, та за фінансування іноземних посольств та фондів! А ну їх усіх до Міністерства за дозволами, і хай там ще анкети їхні подивляться – про що можна питати, а про що – зась!

Ви думаєте, що я перебільшую, що то моя власна інтерпретація і нічого подібного автор не передбачав? Тоді насолоджуйтесь текстом з "Пояснювальної записки" до закону: "Збір інформації про політичне й соціально-економічне життя України соціологічними службами може використовуватися (і фактично використовується) іноземними спецслужбами для створення перешкод на шляху втілення національних інтересів України, а також для економічних та ідеологічних диверсій проти нашої країни".

І справді, хіба знання про громадську думку – це не "ідеологічна диверсія"? Як сказав мені колись вже призабутий пан Мішура з однойменної комісії: "А чи не здається вам, що усі ці дослідження громадської думки – то є рід шпигунської діяльності, адже тепер ВОНИ ("вони" він сказав чомусь пошепки, вказавши кудись на стіну) будуть знати, що наші люди думають?"

4-та стаття вже не про конспірологію і, на перший погляд, виглядає цілком нейтрально: "Ліцензування суб'єктів соціологічної діяльності здійснює міністерство юстиції України. Рекомендації до ліцензування суб'єктів соціологічної діяльності формує спеціальна комісія, складена під егідою Міністерства юстиції України з представників Міністерства освіти і науки та Національної Академії наук".

І що у цьому поганого, скажете ви? Ну, що відбувається з ліцензуванням, ми чудово знаємо – свого часу колишнє Міністерство освіти "наліцензувало" (ледь не сказала "наколядувало") стільки вишів, що зараз не знають, як їх збутися.

Якраз ця стаття і відкриває широкий шлях різним "Оазисам" - бо хіба важко партіям оформити потрібні документи, щоб мати на підхваті якісь фантомні фірмочки для оприлюднення "потрібних" результатів?

Ви скажете – так буде ж комісія? А хто буде у тій комісії і хто її формуватиме? Наскільки мені відомо, серед "представників Міністерства освіти та науки" немає соціологів-фахівців з опитувань. У Національній Академії наук, в Інституті соціології декілька є, а чи саме їх включать у ту "комісію"?

Насправді "соціолог" – це загальна назва для спеціалістів різних занять, це як "медик": є офтальмологи, є психіатри, є санітарні лікарі, і чи може, наприклад, рентгенолог видавати ліцензії для роботи хірургів? Що, "комісія" буде їздити по країні і переконуватися, чи справді існує опитувальна мережа? Звісно, що ні.

Отже, welcome, "Оазиси"!

Наступна, 5-та стаття природно випливає з попередньої: "Засоби масової інформації мають право оприлюднювати результати соціологічних досліджень тільки ліцензійованих соціологічних служб і центрів".

Після київських виборів мені довелося мати розмови з одним власником інформаційної агенції та шеф-редактором однієї популярної київської газети, де оприлюднювалися дані різноманітних "Оазисів".

Власник агенції посилався на те, що його взагалі в той час не було в місті, що цілком імовірно, бо то були травневі свята, а шеф-редактор скаржився на життя і доводив, що публікувалося усе те у присвяченій виборам вставці-додатку, з чого читачам можна було здогадатися, що то "рекламний матеріал", хоч позначки "реклама" не було.

Але ні той, ні другий не стали доводити мені, що то реальні фірми і що то - правдиві матеріали. А як ви думаєте, що б вони сказали, якби усі ті "Оазиси" та "Фантоми" були зареєстровані? Та послали б подалі, і все.

Отже, насправді, таке "ліцензування" легалізує появу фальсифікату у ЗМІ, причому на цілком законних підставах. І усякі єхидні запитання, що їх іноді ставлять на презентаціях "сторонні" журналісти, типу "а хто ви такі, і звідки ви з'явилися?" будуть вже недоречними: зареєстровані, і усе тут.

Остання, 6 стаття закону, виглядає взагалі анекдотично і ясно показує, що автор не лише нічого не знає про соціологію, але навіть ніколи поруч із соціологом не стояв.

У цій статті пропонується позбавляти "суб'єкта соціологічної діяльності" у разі "фальсифікації обов'язкових для оприлюднення результатів соціологічного дослідження даних" (???), а також – увага – "якщо результати предмета опитувань відрізняються від оприлюдненої похибки соціологічного прогнозу більш ніж у півтори рази".

Цікаво, що таке "результат предмета опитувань", себто, той "еталон", від якого відраховуватимуть "відхилення"? Ну от виміряли соціологи, що 7% довіряють якомусь політику, а похибка – 2,2%. Ну, і з чим ви збираєтесь порівнювати цей результат?

Вочевидь, автор, коли це писав, думав лише про одне – про виборчі рейтинги, які, на думку автора, можна порівнювати з результатами виборів. Але насправді результати виборів ніколи не можуть співпадати з результатами виборчих опитувань (за винятком екзит-полів) - з тієї простої причини, що у виборчих опитуваннях завжди є ті, хто ще не визначився, і механізму для точного розрахунку, як вони проголосують і чи підуть взагалі на вибори у світовій соціології не існує.

Прогнози, звісно, будують на підставі соціологічних опитувань – і політологи, і соціологи, і політики, але це вже не самі опитування, і застосовувати до них соціологічну "похибку вибірки" – то просто маячня.

Над усім цим можна було б тільки посміятися, але, знаєте, не до сміху, якщо уявити, що усе це може стати законом, і що втілювати його у життя будуть такі ж "фахівці", як і автор закону. Закон є репресивним по відношенню до соціологів і відкриває широкий шлях усіляким "Оазисам" та "Міражам".

Ви можете зауважити - і чого раніше часу піднімати ґвалт, ну написав один депутат дурню, але ж не усі депутати такі, у декого з них є й здоровий глузд? До того ж, негативний відгук на цей проект дало Міністерство освіти та науки, негативний відгук дала Соціологічна асоціація України.

Ну не будуть же депутати виставляти себе на посміховисько усьому світу? А ви певні, що у разі, якщо на одній чаші ваг здоровий глузд, а на другій – політичні інтереси, то здоровий глузд переважить?

І чи є цей проект індивідуальною ініціативою окремого депутата? І чи не надто велика спокуса для політиків перед вирішальними виборами тримати напоготові удавку на соціологів, які дають "неправильні" рейтинги?

Або заборонити проведення незалежного екзит-полу за непартійні гроші міжнародних спонсорів? І випустити на екзит-пол свої власні "Оазиси" та "Міражі"?

Ви спитаєте – але ж щось треба робити з усією цією вакханалією рейтингів, що відбувається під час виборів? Але якраз до "суб'єктів соціологічної діяльності", яких збираються "регулювати", усі ці "Оазиси" ніякого стосунку взагалі не мають.

Це – проблема продажності наших ЗМІ, які за гроші готові надрукувати, озвучити і показати рейтинги від будь-якого "Фантома".

Можливо, у це варто втрутитися ЦВК, оскільки у виборчому законі виписані норми, яких слід дотримуватися при оприлюдненні виборчих досліджень. І при підозрі на неіснуючі результати зажадати від відповідного ЗМІ інформації про фірму, яка ці опитування проводила.

Ще, думаю, має сенс укладати "чорні списки" тих ЗМІ і, особливо, інформаційних агенцій, де оприлюднюють "Оазиси" і "Фантоми". Ви скажете, що у інформаційній агенції будь-хто може провести прес-конференцію? Так, але хто ж змушує інформаційні агенції ставити це у свої новини?

Свобода слова має бути, але не свобода проплаченої дезінформації. З'явився черговий "Оазис", пошук в Інтернеті – і усі ЗМІ з "Оазисом" у чорний списочок.

Ви скажете – а що ж соціологи? Вони "білі янголи"?

Але фірми, які працюють на соціологічному ринку, відповідають своєю репутацією, і дехто після "гріхопадіння" президентських виборів 2004 року болісно відчув це на собі.

Після того, засвідчую, нічого подібного з жодною реальною соціологічною фірмою не було. Тому, власне, у політиків і виникла потреба у "Оазисах", "Форумах" і "Фантомах", численних "Соціологічних союзах", "Соціологічних академіях", і т.д і т.д., які у разі прийняття запропонованого закону можуть гордо тримати голову.

А кому це потрібно і кому це вигідно – подивимося по голосуванню, якщо до цього таки дійде.

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору