Як ми виборювали незалежність

4 вересня 2009

Людмила Жильцова-Вусик:  

«Наше вільне друковане слово – була маленька краплинка з того потоку, який ішов із Литви до України, щоб підняти її» 

 
 
 
 
 
 
 
Про події 1989-1991 років, які згодом назвуть мирною революцією, що привела Україну до незалежності 24 серпня 1991 року, розповідає активна їх учасниця, голова Громади українців Литви у 1989 – 1997 рр. Людмила Жильцова-Вусик.


    – За нашу і вашу свободу!.. Це гасло звучало на вільнюських вулицях вже з 1988 року, і можливо, для мене, українки, котра проживала тоді у Литві і так само, як більшість литовців, відчувала, що повинен бути якийсь злам, має бути скинуто оте комуністичне ярмо, першою найбільш впливовою акцією була акція протесту на площі Гедеміноса. Студенти, молоді люди, сівши на площі перед самим будинком МВС Литви, протестували проти комуністичного режиму. Їх, звичайно, тягали, вкидали у міліцейські «воронки», везли в нікуди… Але вони повертались і затято крокували до пам’ятника Леніна, що неподалік литовського КГБ , несучи разом з іншими дисидентами терновий колючий вінок. Така молодеча затятість мене дуже вражала, і можливо, саме тоді я зрозуміла свій шлях у житті.

Якраз саме у цей час газета «Согласіє», яка видавалася литовським «Саюдісом» (організацією, подібною до нашого Народного Руху), друкує заклик до українців об’єднуватися і створювати свою громаду. Ми одразу відгукнулися, написали статут і створили Громаду українців Литви.

Звичайно, ми брали активну участь у житті Литви, адже думати тільки про Україну, забувши про державу, в якій ти живеш, було б несправедливо. Я бачила, що Литва прямує вперед і дуже великими кроками. Мені у ті часи, коли в Литві дуже стрімко все змінювалося, було дуже боляче й шкода, що Україна відстає. Але ось з України надійшли перші вісточки – потрібне вільне друковане слово. До мене звернувся діяч української громади Литви Василь Капкан з проханням – треба допомогти. І ми почали друкувати нелегальну літературу. З України приїжджали кур’єри, як ми їх тоді називали – привозили макети, забирали тираж.

Ми розносили макети по різноманітних литовських друкарнях, але переважно це були друкарні університетів та інститутів. Тоді нам у Литві допомагав Пятрас Вайтекунас, який працював науковим співробітником в Інституті фізики, а пізніше став міністром закордонних справ Литви. Тільки недавно він змінився. Переймався підпільним друком для українців і Андріус Кубіліус, котрий є нинішнім прем’єром Литви.

Можна пригадати багато історій з того цікавого часу, коли ми затято допомагали один одному в єдиному лиш прагненні – вибороти незалежність.
Мій друг із Києва Ілько Кучерів привозив масу всіляких макетів і замовляв чималі тиражі від 5 до 6 тисяч, що було легко влаштувати до друкарень. Але одного разу приїхали вони разом із відомим у дисидентському колі Анатолієм Лупиносом, який привіз на друк всього лиш 500 екземплярів. Самі розумієте, для друкарні такий тираж збитковий. Але ця людина, царство йому небесне, настільки вміла переконувати людей, що йому неможна було відмовити. І друкарі погоджувались… Слава Богу, надрукували. Завантажили таксі, приїжджаємо на вокзал, перевантажуємо у возик... А потяг «Рига-Сімферополь» завжди стояв на задвірках вокзалу. І ми пхнемо туди той возик. Анатолій, змордований у таборах, був не зовсім фізично здоровий чоловік, тож ми з Ільком пхнемо його удвох. Квитків, як завжди, не маємо, бо ніколи не знали, коли буде віддруковано тираж. Анатолій домовляється з провідником, ледь встигаємо закинути свої стоси, і потяг відходить… І от вони мені телефонують. Приїжджають, я вже не пам’ятаю, в якесь містечко (вже тут в Україні) і вивантажують о шостій годині ранку купи паперу, загорнутого у товстий жовтий картон. Ілько пішов дізнаватися, коли приїде електричка до Києва, а Лупиніс залишився на сторожі. Аж тут «мент» і йде прямісінько на Анатолія. Звичайно, ситуація на той час пікова. А що ж Анатолій? Він не розгубився, швиденько почав шукати у тих пакетах щось і витягує одну з газеток, яка, можливо, з того міста, де той хлопець народився. Лупиніс розповів, що тут пишуть про землю, що цілком можливо, що цю землю скоро повернуть людям і що вони саме із тих людей, хто прагне, аби її повернули. І той хлопець відступив, прошепотівши: «Ідіть з Богом». Так що то були унікальні часи.

Пригадую ще один випадок. Сергій Головатий, який виходив на другий тур парламентських виборів у 1990 році з Борисом Олійником, попросив мене віддрукувати тираж його листівок. Мені в друкарні університету тираж пообіцяли, але на обіцяну годину – не встигли. Я дуже нервувала, адже підводила людину. Але хлопці з друкарні заспокоїли й гуртом вийшли у вечірню зміну, тільки от різальника, кажуть, нема, поріжете тираж самотужки. Сиджу в університеті, чекаю тираж. Аж бачу і різальник прийшов. Пакую все у стоси й запитую принагідно: «А чому ви повернулися?» Тоді він й розповів, як сидів з українцями на засланні у радянських таборах і як мріяли вони про свободу для своїх країн. Це так було зворушливо. Таке взаєморозуміння було важливе для всіх – литовці дуже надіялися на Україну. Так само, як і ми на Литву. І тому українці з литовцями  у ті важкі роки були весь час разом.

Коли в січні 1991 року танки їхали на Парламент  і телевежу Литви,  ми були з нашими прапорами в перший шерегах. І коли приїхала делегація з Вєрховного Совєта із Москви, а у тій делегації – Борис Олійник із України, Тер-Петросян – із Вірменії, то вони теж могли бачити, що український прапор майорів разом з прапорами інших народів. Ми тоді мріяли про нашу і вашу свободу, мріяли, що збудуємо вільну Україну. І наше друковане вільне слово то була маленька краплинка з того потоку, який ішов із Литви до України, щоб підняти її.

Мені хочеться, щоб молодь знала, які ми пройшли часи і що ми робили для того, щоб Україна стала на ноги. Я щиро вірю в те, що сучасне молоде покоління, яке має добру освіту, сучасне європейське бачення, зробить усе, щоб Україна стала розвинутою демократичною європейською державою. Я вірила в світле майбутнє своєї країни ще в ті часи, я вірю в це і тепер, незважаючи ні на що.

 


 

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору