Міст між бізнесом і освітою треба будувати разом

10 грудня 2011

Задля кращого розуміння потреб вітчизняної економіки, яка стрімко розвивається і вимагає нових професійних вмінь, а також потреб освіти, яка має відповідати вимогам сучасного ринку, представники освіти, бізнесу, професійних об'єднань роботодавців та незалежні експерти зібрались за круглим столом під назвою «Як підвищити якість вищої освіти відповідно до вимог сучасного ринку праці», сконцентрувавши свою розмову на питаннях реформування вищої освіти, державного замовлення, залучення організацій роботодавців і професійних організацій до системи формування системи вищої освіти. Дискусія було організовано за сприяння Агентства США з міжнародного розвитку, Альянсу Програми сприяння зовнішньому тестуванню в Україні (Альянс USETI) та Конфедерації роботодавців України.


Реформування галузей економіки задля посилення конкурентоспроможності вітчизняних виробництв неможливе без реформування системи кваліфікацій, модернізації вищої і професійної освіти, і в цій царині діяльності Міносвіти відбуваються значні зміни. На цьому наголосив завідувач сектору міжнародних проектів та європейської інтеграції Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Анатолій Гармаш. Він зазначив, що на сьогодні створено робочу міжвідомчу групу, яка розробляє документи щодо реформування національної освіти та кваліфікації.
Результатом спільної роботи представників Міносвіти, вищих і професійно-технічних навчальних закладів, Національної академії педагогічних наук і Конфедерації роботодавців України стало ухвалення постанови «Про затвердження Національної рамки кваліфікацій України», підготовленої на виконання Національного плану дій щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 рр. Анатолій Гармаш зазначив, що Національна рамка кваліфікацій покликана стати основою для розроблення і модернізації цілої низки документів, що визначатимуть розвиток і якість української освіти відповідності до вимог сучасної економіки та європейських стандартів із забезпечення якості, а також має забезпечити можливість реалізації системних реформ у суспільстві.
Особливий наголос чиновник зробив на магістерській підготовці фахівців, адже саме інноваційний, наукоємний підхід до економіки сприятиме її конкурентоздатності. Анатолій Гармаш розповів, що останнім часом Міносвіти досягнуло домовленостей щодо розширення магістерських програм у співпраці з іншими країнами. Крім того, ухвалено урядову програму щодо направлення на стажування студентів, аспірантів, наукових працівників, викладачів у провідні міжнародні навчальні заклади.

В свою чергу, координатор програм Агентства США із міжнародного розвитку Тамара Паливода повідомила, що уряд США майже 20 років надає допомогу Україні у реформуванні і поліпшенні вищої освіти. «Ми впевнені, що поліпшення добробуту України напряму залежить від поліпшення якості освіти, – наголосила вона. – Розробляючи стратегію допомоги у галузі освіти різним країнам світу, Агентство США із міжнародного розвитку планує підтримку якраз таких країн світу, які мають потенціал для розвитку економіки, інтегрування економіки країни в глобальну економіку світу. Програми допомоги спрямовуються на формування тих навичок і умінь, що сприятимуть сталому розвитку країни». Втім, впровадження таких програм, зауважила п. Тамара Паливода, може відбутися лише за умови підтримки й існування тісних зв’язків між урядом і неурядовими організація та суспільства в цілому, створення партнерств на національному, місцевому та регіональному рівнях.


Директор департаменту з питань розвитку трудового потенціалу Конфедерації роботодавців України Родіон Колишко зазначив, що на останньому з’їзді організації, яку він представляє, гостро стояло питання підготовки професійних кадрів. Зокрема, зазначив він, учасники з’їзду сформували й обговорили рекомендації, що включають конкретні пункти, спрямовані на полегшення ситуації із кадровим забезпеченням у різних галузях економіки, та подали їх до Кабміну.

 

Директор з персоналу СКМ Марта Моонен розповіла, що провідна фінансово-провідна група України «Систем Кепітал Мениджмент» (СКМ) на власному досвіді зіткнулася з тим фактом, що система вищої освіти не повністю орієнтована на потреби ринку, а освітні стандарти не відповідають вимогам бізнесу. Дуже часто, за словами Марти Моонен, українські холдингові компанії змушені витрачати і час, і грошові ресурси на перенавчання фахівців або навіть залучення спеціалістів з-за кордону. Тим часом, коли в держави постають проблеми з працевлаштуванням фахівців, які є незатребувані на ринку праці.
 Пані Марта наголосила, що в такому разі ініціатива повинна виходити від бізнесу, а співпраця має бути корисною для обох сторін. Директор з персоналу СКМ розповіла про ті проекти компанії, які реалізуються задля підвищення освіченості своїх співробітників. Це і участь у глобальному проекті з сучасної освіти «Компас», й участь топ-менеджерів СКМ з майстер-класами у проекті «Формула». «Наші топ-менеджери готують лекції, читають те, що цікаво студентам, і те, що буде корисно знати після випуску з університету, – каже п. Марта. – Такий діалог зі студентами допомагає їм зрозуміти, які вимоги до них висуває бізнес. Ми запрошуємо студентів на наші підприємства, навчаємо потрібним навичкам, а кращих випускників забираємо до себе по закінченні навчання», – констатувала директор з персоналу.
Марта Моонен запропонувала кілька сценаріїв, як скоротити розрив між нинішньою підготовкою студентів і вимогами бізнесу. Один із них – укладення договорів про співпрацю між вузами і роботодавцями, на основі яких роботодавець зобов'язується приймати на практику до себе студентів. За кожним практикантом працедавець закріплює наставника, який допомагає набути необхідних навичок, а по закінченні практики готує докладний звіт, яких знань бракувало студентові на початок і кінець практики. Цей звіт аналізується у виші, який і має актуалізувати свої програми до вимог ринку праці.
Другий варіант. Самостійний пошук і виявлення талановитих студентів шляхом проведення майстер-класів і семінарів представниками бізнесу, під час яких встановлюється діалог зі студентською аудиторією, який дозволяє їм знайти «зірок» і запросити їх на практику чи додаткове навчання з подальшим працевлаштуванням.
І третій варіант, запропонований п. Мартою, передбачає перекваліфікацію самих викладачів за професійними сферами. «Пропонується надати стажування викладачам, які прийшовши на підприємство, можуть побачити бізнес зсередини, після чого з отриманими знаннями та ідеями вони оновлюють наявні навчальні програми або розробляють нові», – пояснила директор з персоналу СКМ . А ще, переконана п. Марта, необхідно, щоб викладачі змінювали стереотипи у студентів, що вони доучуватимуться під час роботи, і давали зрозуміти, що, саме навчаючись в університеті, вони закладають фундамент для успішного кар'єрного росту.
У підсумку такої співпраці має вирости міст між бізнесом, державою та вищими навчальними закладами, підсумувала п. Марта.

Погоджується зі своєю колегою й директор з персоналу компанії АЕS Україна Марія Панфілова. На її думку, для роботодавця робота з вузами це більше інвестиція, ніж ресурс, але щоб дбати про майбутнє, такі інвестиції робити конче необхідно.
«Ми, як підрозділ компанії, який забезпечує персоналом два підприємства – Київобленерго та Рівнеобленерго, – принципово сказали, що в 2011 році самі визначаємо теми, за якими хочемо бачити студентів на практиці, – розповіла п. Марія. – Мене вразив позитивний відгук керівників різного рівня і ступінь їх зацікавленості в тому, що студенти працювали за інтелектуальними напрямами, робили поступові кроки в своєму розвитку. Протягом реалізації цієї програми у нас була змога познайомитись з керівниками кафедр і налагодити зв’язок «освіта-бізнес». Щоправда, не всі студенти сприйняли такий підхід, і були пропозиції відмовитися від деяких тем, таких як, наприклад, «Бізнесова проблематика в сфері енергетичної галузі», яка є актуальною для того чи іншого підрозділу. Але загалом така програми була корисною для студентів, бо ми не відходили від сучасних тематик – що таке енергетика, енергорозподільча компанія, які тут можливості і створювали реальну картину майбутнього розвитку компаній».
Марія Панфілова теж вважає, що треба радикально ламати практику, що під час навчання можна бити байдики, адже все одно на підприємстві учитися треба буде по-новому. «Я спочатку запитую студента закон Ома, а вже потім вирішую, чи варто з ним мати справу, – пояснює п. Марія. – Хочеться мати студента, який мав би базову основу знань, а потім ми йому вже допоможемо здобути практичний досвід».
Роботодавці, підвищуючи вимоги до вишів, самі інертно чекають, не вимагаючи того продукту, якого хотіли би отримати. А вузи, в свою чергу, не розуміють, що вони є сервісними організаціями, які працюють на конкурентному ринку. Добір кадрів на сьогодні бізнес вирішує для себе відокремлено, але в цьому питанні треба створити системний підхід, що забезпечить довгострокові результати, вважає Марія Панфілова.


Наталія Вовчук, яка представляє Асоціацію присяжних сертифікованих бухгалтерів (АССА), вважає, що сучасна освіта, яка репрезентована сьогодні здебільшого двома складовими – власне самими освітніми закладами і роботодавцем, має неодмінно розвивати третю складову – професійні організації, які в Україні вже є, однак все ще залишаються новою темою для неї.
 «Класичним «трикутником» освіти, на мою думку, має стати «вища школа - професійна організація - роботодавець», – пояснює п. Наталія. – Що дає ця третя складова трикутника освіти? Вища школа – академічна освіта, надає фундаментальні теоретичні знання, профорганізація – початкові навички та прикладні знання, а у роботодавця молодий фахівець власне розвиває ці навички і вміння, набуває досвіду роботи. І туту треба розуміти, якщо ми заберемо з трикутника одну лінію і працюватимемо за схемою «вища школа-роботодавець», то не буде цієї ланки, яка саме дає початкові специфічні навички для фахівця, коли він стає отим бажаним продуктом для ринку праці».
За словами Наталії Вовчук, в Україні ще не всі розуміють, що роблять ці професійні організації. «Професійні організації у сфері фінансів, скажімо, такі як ми, сертифікують фахівців, – пояснює голова представництва АССА в Україні. – Щоб отримати наш сертифікат, вони повинні мати перед цим 3 роки досвіду роботи, скласти англійською мовою 14 іспитів, а далі – стають нашими членами. За такими програмами навчається фактично весь аудиторсько-консалтинговий сектор усіх міжнародних компаній, представлених в Україні. Чому вони це роблять? Тому що є механізм, який забезпечує зворотній зв’язок між роботодавцем і вузами. Це не просто співпраця вузу і роботодавців, а зворотний зв’язок роботодавця, вбудований в систему іспитів. Спочатку проводиться докладне опитування роботодавців, якого працівника вони потребують, чим незадоволені в системі підготовки молодих спеціалістів, а потім всі їхні відповіді перекодовуються в екзаменаційні завдання для фахівців. І тоді ця перекваліфікація відповідатиме вимогам ринку праці. Хаотична співпраця на кшталт практик чи лекцій – це лише певні спалахи у порозумінні освіти і бізнесу. Повинна бути налагоджена системна робота, побудована на вбудовуванні у процес підготовки фахівців практики екзаменування стосовно тих конкретних речей, якими роботодавець незадоволений», – підсумувала свій виступ Наталія Вовчук.
 

Втім, координатора Альянсу Програми сприяння зовнішньому тестуванню в Україні (Альянс USETI) Ярема Бачинський вважає категоричною позицією, що без третьої сторони – такого собі кваліфікаційного фільтру – неможливий розвиток освіти. На його думку, якщо великі автономні університети (а таких в Україні вже є 5–6 відомих) захочуть домовлятися з великими холдинговими компаніями чи концернами, і навпаки, то співпрацюючи у підготовці фахівців, вони можуть багато чого зробити, та ще й інших за собою підтягнути – це може стати позитивним взірцем продуктивної співпраці освіти і бізнесу.


Натомість представник Організації роботодавців Харківщини і Спілки податкових консультантів України, яка займаємось сертифікацією податкових консультантів, Леонід Рубаненко вважає, що існування «трикутника» освіти в Україні має привернути до себе увагу. "Це один із наріжних каменів існування професій і їх лобіювання, – пояснює Леонід Логвиненко. – Сертифікація сьогодні поширюється не тільки на бухгалтерів, податківців, аудиторів, а й на багато інших професій. Цей третій куточок професійної освіти з боку профорганізацій дає те, чого не можуть дати ані вища школа, ані роботодавець як такий. А ще професійні організації беруть на себе певний набір адміністративних функцій, адже сьогодні фінансовий тягар, який обтяжує виші, забирає в них можливість цілковито віддаватися науці", -  вважає роботодавець.
Леонід Логвиненко розповів, що свого часу цієї ініціативи Міністерство освіти не сприйняло. «Ми налагодили зв’язки з чотирма економічними вузами країни, які взяли нашу сертифікаційну програму (вона їм сподобалась), звернулись до Міносвіти, щоб пояснити ідею такої підготовки фахівців, а там запитують – що з цим робити?». І лиш сьогодні вони зрозуміли, що можна мати колосальний ефект, співпрацюючи з професійними організаціями, які мають справу з сертифікацією.


Експерт Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олена Злобіна наголосила на тому, що аби визначити, які саме кроки потрібно зробити для покращення підготовки майбутніх фахівців, слід насамперед з'ясувати наскільки теперішній рівень випускників вишів відповідає вимогам роботодавців. Саме це визначило мету експертного опитування, проведеного фондом Демократичні ініціативи» за сприяння Українського Союзу промисловців і підприємців. В опитуванні взяло участь 40 експертів, які представляли різні сфери бізнесу. Соціолог зазначила, що експертні опитування, які передують масовому дослідженню громадської думки, робляться задля того, щоб орієнтуватись у ситуації, а не робити остаточні висновки. «Це певна спроба поговорити безпосередньо з роботодавцем і почути від нього, чого він хоче», – пояснила науковець.
Науковець наголосила, що переважання пропозиції над попитом на ринку праці спрощують ситуацію пошуку кандидатів. Виявилося, що найпоширенішим способом залишається досить добре апробований і перевірений пошук через знайомих і колег, який забезпечує можливість попередньо ознайомитися з рекомендаціями кандидата. Більше половини експертів зазначили, що дають оголощення в Інтернеті, що, до речі, також дає можливість попередньо ознайомитися з кандидатом, отримавши його резюме. Там, де є така можливість, вакансії розмішуються на внутрішньому порталі підприємства чи установи. До послуг інших професійних каналів рекрутування кандидатів (оголошення в друкованих ЗМІ, звернення до кадрових агентств та центрів зайнятості) вдаються приблизно чверть опитаних. Пряму співпрацю з університетами з метою пошуку майбутніх кадрів підтримують третина опитаних експертів. Решта форм пошуку, таких як ярмарка вакансій, хедхантінг, соціальні мережі та ін. згадувалися лише одним двома експертами.
Результати опитування, за словами Олени Злобіної, дали змогу визначити пріоритети сучасного роботодавця при прийомі на роботу випускників вишів.
За пріоритетами вони виглядають наступним чином: перше місце посідає досвід роботи. Як найважливіший пріоритет його відзначили три чверті експертів, решта відзначила, що це важливо, хоча і не першочергово. Жоден експерт не відніс цю характеристику до неважливих. Тут дається взнаки сформована в інших ринкових умовах модель бажаного випускника, яка наразі не може бути повноцінно реалізована саме через зміну ринкової ситуації. Наразі для того, щоб отримати досвід роботи, студенти на останньому курсі фактично мають жертвувати навчанням, щоб набути досвід роботи. Інші можливості входження у професію (практика на підприємствах, фірмах, яку фактично забезпечують собі самі випускники; участь у спільних проектах; інші форма науково-практичної діяльності) або нерозвинені взагалі або існують лише формально.
Другою за значущістю вимогою до випускника є здобута ним освіта. До першочергових характеристик її віднесла половина експертів, ще чверть до важливих. Ця вимога презентує нову модель бажаного випускника, з орієнтацією на високий рівень саме фахової підготовки. Проте оскільки якості здобутих знань та готовності претендентів до самостійної професійної діяльності роботодавець за умов відсутності досвіду спілкування з претендентами на вакансії перевірити не може, він може ввести додатковий критерій оцінки, а саме рекомендації.
Рекомендації на сьогодні є третьою важливою складовою в оцінці кандидатів, хоча і не віднесені роботодавцями до першочергових (як пріоритетну наявність рекомендацій відмітили чверть опитаних, і майже половина як таку, що беруть до уваги у другу чергу). В опитуванні не конкретизувалося про які саме рекомендації йдеться, проте очевидно, що в умовах відсутності реальних способів для роботодавця попередньо переконатися у наявності необхідних ділових та особистісних якостей, важливим стає сам факт чиєїсь оцінки кандидата, особливо для випускника без досвіду роботи. Таким поручителем можуть виступити, наприклад, представники вишів керівники студентської практики тощо.
Далі у переліку пріоритетів розташовані позиції, які характеризують конкретні знання та навички кандидатів. На досвід стажування або знання іноземних мов орієнтуються як на вагомий критерій приблизно половина експертів. Причому сильніше цінується саме стажування як підтвердження наявності перевірених практичних навичок. Проте не усі практичні підтвердження фаховості цінуються роботодавцями рівною мірою. Наприклад, участь молоді у різних конкурсах (наприклад конкурсі студентських наукових робіт) впливає на оцінку кандидатів незначною мірою. Першочерговим назвало цей чинник лише 3 експерти, а загалом відмітило лише чверть. Очевидно така характеристика сприймається роботодавцями радше як показник здатності до навчання, ніж як критерій оцінки фахової підготовки.
Окремим чинником, який визначає оцінку не фахових, а особистісних рис кандидата, є особисті враження під час співбесіди. Їх важливість як першочергового критерію оцінки кандидата зазначили майже три чверті експертів, а мало важливим назвало особисті враження лише 5 експертів. Це свідчить, що орієнтація на фахову підготовку є важливою, але має доповнюватися іншими характеристиками. «Конкурентоспроможність випускників визначається не лише спеціальними знаннями, а й особистісними якостями, серед яких можна назвати насамперед мотивацію до професії, відповідальність, працьовитість, навички комунікації, націленість на результат, уміння працювати в команді та ін.», – підсумувала Олена Злобіна.


Тему іплементації Національної рамки кваліфікацій (НКР) порушив національний кореспондент із запровадження рамки кваліфікацій європейського простору вищої освіти Іван Бабин.
Фахівець розповів, що до 2005 року країни не могли домовитися, як створити спільний освітній простір для всього європейського континенту, та коли 2005 року було ухвалено рішення про запровадження Національної рамки кваліфікацій, стало зрозуміло, які рішення треба ухвалити. «Починаючи з 2007 року, ми вислухали багатьох експертів і зробили висновок, що вища освіта може бути прозора за допомогою трьох інструментів, – наголосив експерт. – Перший – це Європейська кредитно-трансферна система (ECTS – European Credit Transfer System), яка забезпечує прозорість системи підготовки фахівців з вищою освітою і сприяє накопиченню та трансферу (перезарахуванню) кредитів. Другий – власне сама Національна рамка кваліфікацій, і третій – додаток до диплому. Всі ці три складові ґрунтуються на навчальних результатах».
Відтак, що стосується ЄКТС, в країні є тільки наказ про її запровадження, а рекомендацій не існує, ніхто досі не знає, за якою методологією рахувати кредити, не існує й вартості їх нарахування, зазначив Іван Бабин.
Національна рамка кваліфікацій – інструмент, який показує структуру освіти в країні-учасниці Болонського процесу, також недосконала. «На жаль, ми сьогодні в країні розробили лише рівні освіти, але такого варіанту, щоб дати студенту додаток до диплому, в нас не існує. А європейського роботодавця не цікавитиме, яка структура освіти нашої вищої освіти, 5-й це чи 6-й рівень, він має зрозуміти, якому рівню освіти фахівець відповідає. Ми самі маємо розробити чітку схему, де в нас готуються люди з рівнем ПТУ, яке їх призначення, а де ті , хто здобуває вищу освіту. І в рамці кваліфікацій це треба відобразити», – пояснив експерт.
 На сьогодні і ЄКТС, і НРК – структури академічні, вони не показують професійної підготовки, а засвідчують лише академічну підготовку у вишах. Іван Бабин наголошує, що справжня професійна підготовки це справа професійних стандартів. І нині треба ухвалити рішення, як працювати в цьому середовищі. «Наші додатки до дипломів визнають, але їх мають визнавати лише тоді, коли запроваджено два перші інструменти: ЄКТС і НРК. Це як наслідок. Тож Закон про вищу освіту повинен узгоджуватися з усіма інструментами прозорості – і з НРК, і з ЄКТС», – підсумував Іван Бабин.


Про незалежне оцінювання освітньої кваліфікації випускників ВНЗ і професійної кваліфікації розмову вів експерт з питань законодавства (Альянс USETI) Володимир Ковтунець.
 «Реального оцінювання якості освіти в Україні немає. – заявив експерт. – Ми не оцінюємо ні рівня знань, ні навичок компетенції випускника. Ми оцінюємо лише його досягнення з окремої дисципліни, але жоден університет не проводить комплексного оцінювання його підготовки. Внутрішнього оцінювання немає».
 Проте вимоги Болонського процесу передбачають створення мережі агенцій, які мають самі регулярно звітуватися, акредитуватися і забезпечувати зовнішнє оцінювання. Європейський простір рекомендує створити таку мережу, яка не управлятиметься державними органами, а  саморегулюватиметься і забезпечуватиме якість освіти для фахівців, вирішуючи якою має бути її рівень.
 «Щоб підвищити якість освіти, зовнішнє оцінювання бакалаврів  вкрай необхідно, – переконаний Володимир Ковтунець. – Ринок, праці на жаль, не виставляє належних умов до підготовки фахівців. Тож доки він «розгойдається», компенсувати це можна за рахунок зовнішнього незалежного оцінювання хоча б бакалаврів, щоб далі, готуючи магістрів, ми не вибирали випадкових людей і мали б критерії до вимог освітнього ступеня магістра».
Експерт вважає, що Україні конче потрібна ця мережа незалежних агенцій на зразок європейської, і починати пропонує з конкретних галузей, наприклад, з оцінювання ІТ-спеціалістів.
«У нас є 5–6 напрямків підготовки бакалаврів, які готують тих самих ІТ-спеціалістів, – роз’яснює ситуацію Володимир Ковтунець. – Кожен вуз вибирає собі якийсь напрямок, щоб мати невеличку монополію, і веде підготовку. Але, на мою думку, це все треба об’єднати, тому що ми готуємо кадри для єдиного сегменту ринку праці».
Фахівець вважає, що об’єднання можна розпочати з громадської системи, яка потім могла би інституалізуватися в Агенцію зовнішнього незалежного оцінювання. ВНЗ, які були б зацікавлені в цьому, разом з роботодавцями могли б утворити наглядову раду, яка працювала б на громадських засадах. Певна адміністративна група забезпечила б підготовку тестів, а певні базові ВНЗ могли би стати піонерами у цій справі.
 Володимир Ковтунець переконаний, що у Законі про вищу освіту слід було б закріпити норму, аби агенції зовнішнього оцінювання стали суб’єктами вищої освіти і проходили ліцензування, так само як виші.


Про систему державного фінансування і держзамовлення, а також залучення організацій роботодавців до системи формування держзамовлення говорив заступник начальника науково-дослідної частини Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" Ігор Жиляєв.
 В Україні державні вузи фінансуються за 26 бюджетними програмами. Із 2.5 млн студентів, які здобувають вищу освіту, за кошти держбюджету навчається 1 млн (38%). На навчання у вищій школі минулого року було спрямовано 15 млрд грн, що становить 6,3% видатків держбюджету. Держзамовлення на підготовку фахівців з вищою освітою затверджено 34 державним замовникам.
 Ігор Жиляєв нагадав, що протягом трьох років на держзамовлення в освітній галузі було спрямовано 60 млрд грн. Проте ефективність вкладених державою коштів, яка вимірюється відсотком працевлаштованих, важко визначити, оскільки цей показник і донині залишається викривленим. «Людям не дають дипломи, поки вони не принесуть довідку про працевлаштування, – пояснив викладач вишу. – За експертними оцінками, задекларований державою показник працевлаштування після навчання державним коштом (90%) треба знизити як мінімум на 30%». Відтак, фахівець робить висновок, що ефективність від високої вартості держзамовлення дуже низька.
Викладач КПІ назвав цілу низку прогалин, якими хибує нині уся система фінансування освіти. Розподіл державних коштів між вузами непрозорий і має корупційний окрас, оскільки присутня домовленість ректорів із міністерством. Держбюджет не фінансує недержавні навчальні заклади, що є порушенням Конституції. У системі контрактного фінансування панує висока вартість послуг – і ніхто в Міносвіти на це не звертає уваги. Не використовується система стимулів у підготовці випускників – викладач не зацікавлений, чи то він готує відмінника, чи слабкого студента – зарплатня його від цього не збільшується і не зменшується.
 Ігор Жиляєв також зазначив, що серед інструментів сучасної системи фінансування студентів – держзамовлення, цільових пільгових державних кредитів, коштів домогосподарств, коштів роботодавців -  найнижчий відсоток становлять останні. Викладач вузу переконаний, щоб не критикувати фахівців, яких отримує роботодавець, він повинен сам хоча б трохи вкладати в них кошти. А такий вид фінансування, як комерційні кредити, взагалі звівся до «нуля». Гранти ж на навчання отримують тільки іноземні студенти.


Підтримав свого колегу і президент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Сергій Квіт, який підтвердив, що державне замовлення в країні проводиться непрозоро і волюнтаристично. Дані про розподіл держзамовлення на підготовку фахівців у системі вищої освіти Міносвіти зберігає як страшенну таємницю. Сергій Квіт нагадав, що Києво-Могилянська академія подала до суду на МОНМС з приводу несправедливого розподілу держзамовлення, і переконаний, що доведе – програми його вишу, які були позбавлені держфінансування, – одні з кращих в Україні.
 Сергій Квіт зазначив, що хоч в Україні немає системного контролю якості освіти на кшталт незалежних недержавних агенцій, який існує в багатьох європейських країнах, проте в Києво-Могилянській академії створено свою систему контролю, яка в підсуму дає якісний продукт.
 «Наш контроль якості – це насамперед наші університетські рейтинги, – розповів президент НУКМА. – В Україні є якісні рейтинги, побудовані на відгуках працедавців, експертів, і вони між собою корелюються. Ми переглядаємо їх щороку і дивимось, яке посідаємо місці – як правило, це від 1-го по 5-те». Внутрішня система якості освіти в академії побудована на застосуванні принципу міждисциплінарності. Сергій Квіт пояснив, що принцип Liberal Arts, який прийшов до Європи з США, для студентів означає максимальні можливості вибору в процесі навчання (програма складається з модулів спеціалізації, на додаток до яких пропонується велика кількість вільних предметів) і при вступі в магістратуру. Студент стає членом різних академічних програм і може отримати до п’яти різних освіт, навчаючись в одному виші.
Практикує НАУКМА й інститут вільних слухачів – це прообраз навчання протягом всього життя, коли прослухати певний курс людина може будь-коли, коли їй знадобляться ці знання.
  Контроль якості освіти в Києво-Могилянській академії – це і опитування через інтернет студентів на предмет їхнього ставлення до викладачів. Після кожної сесії викладачі набирають певні бали і можуть зробити висновки щодо своєї праці, що також впливає на якість освіти. Є конкурс «Кращий викладач року», спеціальні програми випускників для студентів, коли кращі випускники читають лекції для студентів, і в такий спосіб провадиться постійна оцінка випускників. Велику роль відіграє й внутрішня університетська комунікація – на вимогу студентів викладачі вишу завели блоги у соціальних мережах, щоб реагувати на всі запитання студентів.
Підсумовуючи, Сергій Квіт наголосив, що питання додатку до диплому не повинно ставати питанням держави, воно має бути питанням самого університету. В українських умовах треба створювати таку внутрішньоуніверситетську систему, яка б сам дбала про свою якість.
 

На об’єктивних і суб’єктивних чинниках якості викладання у ВНЗ України зупинився проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров. На його переконання якісною освіта в Україні стане справді тоді, коли у вишах буде якісний викладацький склад. «Всі параметри якості освіти, які сьогодні називалися під час круглого столу, є кількісними, – зазначив проректор. – Проте кількість і якість співвідносні, але не тотожні категорії. Виміряти якість освіти оцінюванням формально неможливо. Виміряти її працевлаштуванням – теж. Коли по закінченні КПІ випускник влаштовується на роботу абсолютно не за фахом, то як виміряти його якість освіти».
 На сьогодні державної цілеспрямованої політики в підготовці кадрів вищої кваліфікації в країні немає, вважає Володимир Бугров. «Немає із одної причини – ми говоримо про освіту, забуваючи різницю між елітарною освітою і освітою масовою, - пояснив проректор. - Проте зміни, що відбулися у освітньому середовищі останнє десятиліття принципово трансформують функції викладачів вищої школи, суттєво розширять їх. Динамічні зміни освіти постійно ускладнюють простір викладацької діяльності, ставлять нові завдання у царині філософії, методології та методики освіти».
 Освіта, на переконання науковця, виконує й соціальну місію. Ходитиме людина на заняття, стане людиною чи в якийсь момент схибить і потрапить у в’язницю, великою мірою залежить і від того, в якому освітньому просторі перебувала вона. Хто був її вчителями та наставниками, які мотивації до навчання вони виставляли.
Відтак відповідальність за якість навчання мають нести і викладачі, а що в найближчі роки темпи змін в освітньому середовищі будуть ще глибшими, то більш вагомішими стануть і вимоги до викладацького складу, констатував Володимир Бугров.
 


 

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору