Ілько Кучерів мав мрію

30 травня 2011
Ілько Кучерів мав мрію
Главком
Дмитро Понамарчук
 
29 травня 2011 року – роковини від дня смерті Ілька Кучеріва, засновника й керівника фонду «Демократичні ініціативи».
 

Ілько Кучерів буде в історії українського національно-демократичного та визвольного руху хоча б тому, що боровся за демократію ще у ті часи, коли це вважалося дисидентством. Доля вберегла Ілька: він не потрапив туди, де сиділи дисиденти. Але заслуговував. Та все ж таки його забирали до буцегарні – за участь у перших акціях, коли українці виступали ще навіть не за Незалежність, а лише за демократизацію в Україні – на той час (1988-1990) в останньому заповіднику комунізму на теренах СРСР...

Ілько – сподвижник Вячеслава Чорновола. Вячеслав Максимович цінував позицію Ілька. Й Ілько цим пишався. Вони розуміли один одного з півслова, й обидва однаково бачили суть національної ідеї: Україна має бути не просто вільною, а й обов’язково демократичною.

Ілько Кучерів підготував чимало аналітичних матеріалів для Руху та Вячеслава Максимовича, причому робив це без жодної корисливої мети. Міг стати народним депутатом, однак уважав, що допоможе Народному Рухові, будучи поза Верховною Радою, на своєму місці...

Справжній ентузіаст, він робив справи, які могли здатись ідеалістичними. Разом із Семеном Глузманом та голландським правозахисником Робертом ван Вореном після того, як упав Берлінський мур, Ілько забезпечив доставку в Україну мобільних військових шпиталів НАТО. У 1993 році всі ті речі – від гумових рукавичок і зубних щіток до марлі – були в Україні гострим дефіцитом, а Ілько Кучерів потурбувався, щоб вантажні літаки Міноборони України забрали з бази НАТО у Сустенберзі і привезли це добро для українських амбулаторій. Ілько зробив справу без жодного піару для себе.

Ілько мав мрію – зробити українську політичну систему прозорою. Саме Ілька Кучеріва можна назвати автором українських екзит-полів. Силою свого авторитету та ентузіазму Ілько об’єднав найкращих соціологів України. І не перевів діяльність «Демократичних ініціатив» на комерційні рейки. Витрати по грантах, які він отримував, завжди розписувалися до копійки, тому його фонд і нині має високу довіру серед демократичної спільноти світу.

Ілько прекрасно розумів значення свободи слова для розвитку нашої держави, дуже любовно ставився до преси і зробив для українських журналістів неповторну річ – на спонсорські кошти фонду «Відродження» керував програмою журналістських обмінів «Схід-Схід». Завдяки цьому проектові кілька десятків українських журналістів об’їздили фактично всі країни Центрально-Східної Європи й побачили, як стають вільними й демократичними Польща, Литва, Чехія, Естонія та інші посткомуністичні країни. Ілько ніколи не ставив журналістам жодних умов, а лише просив згадати у матеріалі, хто надав підтримку.

Творча спадщина Ілька Кучеріва, всі його записи, дослідження та інші матеріали передані на довічне зберігання до Києво-Могилянській академії. Всі ці напрацювання, звичайно, потребують досконалого наукового вивчення, і я впевнений, що на його матеріалах можна захистити не одну кандидатську, а й докторську дисертацію.

Ілько – палкий прихильник вступу України до НАТО, й активно популяризував Альянс у нашій державі. Навіть написав на ім’я лорда Робертсона заяву про свій вступ до НАТО. Звичайно, жодних формальних наслідків заява не мала, але в такий спосіб він проявив громадянську свою позицію для нашого ялового істеблішменту.

Протягом року ми мало згадували Ілька. Можливо, для того, аби усвідомити його внесок у становлення України як демократичної держави, у розвиток української соціології та громадянського суспільства, потрібно більше часу.

У 2009 році Віктор Ющенко нагородив Ілька Хрестом Івана Мазепи. Я думаю, протягом чотирьох наступних років цієї нагороди більше ніхто не отримає – зараз у моді інші ордени…

Минулого року, по смерті Ілька, ми, його друзі та колеги, звернулися до уряду з проханням дати дозвіл на поховання Великого патріота на Байковому кладовищі – сам Ілько не обрав собі місце для вічного спочинку. Уряд не відгукнувся, тож його могила на Берковцях. Але я вірю, що пам’ять про нашого Ілька переживе всі уряди…

Дмитро ПОНАМАРЧУК, президент Фонду вільних журналістів імені В’ячеслава Чорновола

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору