Україна на порозі двадцятиріччя: рівень життя населення – низький, настрої – антиринкові

18 серпня 2011

??За 20 років незалежності українці змінили своє ставлення до ринкової економіки з ейфорії на абсолютно протилежні відчуття


Такі дані багаторічного проекту Інституту соціології НАН України «Моніторинг соціальних змін» оприлюднила на прес-конференції «Україні – 20: погляд соціолога» старший науковий співробітник Інституту, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна.
Вона наголосила, що в такому суспільстві як наше, матеріальна ситуація є визначальною для людей, існує майже лінійний зв’язок між відчуттям щастя і належністю до певної групи суспільства. Власне, така тенденція, за словами І. Бекешкіної, простежується у більшості європейських країн. «Але треба мати на увазі, що Україна здійснювала надзвичайно історичну задачу потрійного переходу: від бездержавності до державності, від тоталітарного режиму до демократичного і від державної економіки до ринкової. І коли почалися процеси роздержавлення, то в Україні не було ані досвіду, ані серйозного стартового капіталу, ані сильної держави, ані громадянського суспільства, яке могло б контролювати це. Цей процес відбувався в абсолютній тиші», – зазначила науковець. Відтак, маючи лише примарні уявлення про капіталістичний світ, суспільство чекало від роздержавлення економіки певних благ для себе.
«Чекаючи від ринкової економіки тих самих чудес, які вона зробила в країнах розвинутого капіталізму, суспільство досить скоро розчарувалося», – сказала І.Бекешкіна. За словами соціолога, це пояснюється тим, що сьогодні більшість людей живуть бідніше, ніж за часів СРСР, а рівень життя не сягає навіть рівня початку 90-х років минулого століття. «І це при тому, що при Радянському Союзі за наявності коштів доступу до матеріальних благ практично не було, а зараз, коли матеріальні блага існують, у людей немає навіть можливості знайти роботу, не кажучи вже про заробляння значних коштів. І це викликає серйозний соціально-психологічний стрес», - наголосила соціолог.
За її словами, особливо різко погіршало ставлення до передачі у приватну власність землі, до приватизації як великих підприємств, так і малих. Рубіж, коли відбулося це погіршання, припадає на період 2005–2006 рік, якраз після Помаранчевої революції, одним із досягненням якої була свобода слова, і коли про це почали говорити. Почався, як зазначила соціолог, постпомаранчевий популізм, коли стало модним всі негаразди економіки списувати на олігархів, і тоді саме почало формуватися певне стабільне негативне ставлення до багатих людей.
Недовіру українців до ринкової економіки, зокрема, до приватизації соціолог пов’язує саме із загальною недовірою громадян до влади, в особі якій і бачить олігархів, які посилюють свої позиції з кожним роком.
«На жаль, мені здається, в країні дискредитовано саме поняття «реформа», тож коли починають говорити про будь-яке реформування, одразу виникають побоювання: а що поганого це нам принесе. Тому що це, власне, досвід історичний у людей, що зміни неодмінно вдарять по «простих» людях. Тому очевидно, що це важка перепона для позитивних трансформацій в Україні», – зазначила старший науковий співробітник Інституту соціології Ірина Бекешкіна.
Ірина Бекешкіна також навела дані, як громадяни зараз, у 2011 році, оцінюють вплив ринкових перетворень на соціально-економічне життя суспільства. «Серед позитивних набутків 20-річчя незалежності українці називають наявність товарів широкого споживання, можливість проявляти приватну ініціативу (це те, чого не було в Радянському Союзі, коли приватна ініціатива розглядалась як кримінал, а зараз понад третина людей вважають, що можуть створювати і вести власний бізнес), а також можливість подорожувати.
Серед негативів – низький рівень життя населення (так вважають 58,8% опитаних), неможливість працевлаштуватись загалом і зокрема знайти роботу за фахом (56,3%), нерівність можливостей для представників різних верств населення щодо отримання суспільних благ (38,5%) та загальна неефективність нинішньої економічної моделі (36,7%). «Люди вважають що економіка неефективна, а відтак і неефективна соціальне забезпечення, а звідси і такі поширені антиринкові настрої, неприйняття багатьох реалій ринкової економіки», – констатувала Ірина Бекешкіна.


Однією з найуспішніших реформ в Україні стала земельна, але сьогодні українці все менше хочуть, аби земля продавалась

Про це, в свою чергу, наголосив старший науковий співробітник Інституту соціології Олександр Гончарук.
«Минуло 15 років відтоді, коли було приватизовано перше в історії України колективне сільськогосподарське підприємство – колгосп ім. Леніна Артемівського району Донецької області. За ці роки було чимало негативу у цій сфері національної економіки, але загалом земельна реформа пройшла в Україні доволі успішно і дала помітні результати», – наголосив експерт. По-перше, за словами науковця, ліквідовано неефективну систему господарювання в сільському господарстві (вже останні три роки взагалі не чути розмов про те, що немає чим сіяти, немає бензину, нема куди продати). По-друге, реалізовано найголовніший здобуток земельної реформи – громадяни отримали у приватну власність землю. По-третє, на сьогодні сільськогосподарське виробництво – досить прибуткова галузь з показниками рентабельності в понад 20% у фермерських господарств і понад 30% у сільськогосподарських підприємств.
Тож сільськогосподарське виробництво стає дуже привабливим для бізнесу, вважає соціолог, але водночас пропонована відміна мораторію на купівлю-продаж землі викликає певний спротив і запитання. «Землю, – пояснює Олександр Гончарук, – сьогодні розглядають як засіб виробництва. Земельна реформа дала можливість українцям розпочати свій малий бізнес, отримати власний земельний пай». Проте якщо у 1992 році передачу у приватну власність землі підтримували 63.5% українців, то вже у 2010 році 51% українців виявляли неприхильність до приватизації землі і охочих на купівлю-продаж землі порівняно з 1994 роком поменшало на 8%.
Цей негатив стосовно передачі землі у приватну власність викликаний, вважає науковець, не так створенням ринку землі, як недовірою у те, що все може відбуватися чесно, справедливо і законно. «В основі недовіри до створення ринку землі лежить недовіра до державних інституцій», – зазначив Олександр Гончарук. Останні соціологічні дослідження підтверджують, що громадяни, керівники громад, підприємці аграрного сектору побоюються, що буде створено два ринки землі. Один – первинний, до якого отримає доступ обмежена кількість громадян України, що скуплять землю за безцінь з метою перепродажу. А другий – вторинний, до якого отримають доступ усі бажаючі, але купуватимуть землю вже за завищеними цінами. Інакше кажучи, в основі недовіри до створення ринку землі лежить недовіра до системи купівлі-продажу.
Тож сьогодні українці все менше хочуть, аби в Україні продавалась земля, попри те, що парламент розпочав провадити реформу з продажу сільськогосподарських земель, підсумував експерт.


Із промисловості та сільського господарства – у сферу послуг


Розчарування ринковими відносинами серед українців викликане значною мірою і низькою спроможністю їх працевлаштуватися. Частка непрацюючих українців наразі сягає майже половини населення. Про це заявила старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України Ольга Іващенко.
«За роки соціологічних спостережень вирізнився високий відсоток непрацюючих, котрий, навіть за умови врахування пенсіонерів, учнів і домогосподарок, становить вражаючу цифру – 2010-го року було 48,7% непрацюючих», – сказала вона.
Науковець зауважила, що це не просто безробітні, а так звана залишкова група не класифікованих за статусом осіб, або перехідна група за статусом зайнятості. Серед цієї групи кількість тих, хто не має постійного місця роботи і підробляє, сьогодні становить 6%, а взагалі не мають жодних джерел доходу 4% опитаних.
До початку двотисячних років постійно скорочувалась чисельність зайнятих у державному секторі і, відповідно, зростала – у приватному. Частка українців, зайнятих у державному секторі економіки порівняно з 1994 роком скоротилася більш як удвічі, а у 2010 році вона становила найнижчий відсоток за всі роки спостереження – 19,6%. Натомість майже вп'ятеро збільшилася зайнятість у приватному секторі – з 6% у 1994-му до 30% у 2010 році.
Соціолог також повідомила, що згідно з даними Держкомстату за роки незалежності зайнятість у промисловості в Україні впала більш як удвічі – сьогодні вона становить 15,8% проти 30% 1990 року, а в сільському господарстві – вчетверо: сьогодні за офіційною статистикою там зайнято лише 4,4%. Водночас більш як удвічі зросла зайнятість у секторі послуг – роздрібній торгівлі, обслуговуванні готелів, автосервісі, ринку фінансових послуг і страхуванні.
Водночас кількість людей, що працює за фахом, щороку скорочується. «За даними дослідження, 60% українців не можуть знайти роботу за фахом. Чверть людей працездатного віку здатна пожертвувати улюбленою професією, яка не дає достатнього заробітку, на користь винятково дохідної роботи.
У той же час у 2007 році 52% українців працювали за фахом, а 30% – не за фахом.
На сьогодні тенденція незатребуваності фахівців триває», – наголосила Ольга Іващенко.
Зафіксували соціологи й високий дефіцит можливостей для додаткового заробітку. Але при цьому, наголосила О. Іващенко, за оцінками західних фахівців, близько двох третин громадян Україна зайняті в тіньовій економіці, що є найбільшим показником серед пострадянських країн і держав колишнього соціалістичного табору.
«Австрійський економіст Шнайдер, який понад 30 років займається вивченням неформальної економіки у світі, в Україні дає 56% неформальної економіки. До речі, це найвищий рівень в усіх пострадянських країнах і колишньому соціалістичному таборі», - пояснила соціолог. Науковець зауважила, що неформальний сектор існує в будь-якій економіці і зазвичай становить від 12 до 15%. Зокрема, за даними американських дослідників Алексєєва і Файна, рівень неформальної економіки у Радянському Союзі сягав 25%. «Тобто було б неправильно говорити, що неформальна економіка зросла раптово – вона має свою історичну тяглість», – зазначила О.Іващенко.
Вона додала, що наразі досить багато людей працюють неформально, тобто без укладення договору і сплати податків, за готівку, не тільки у тіньовому, а й в офіційному секторі економіки.


Невміння «мислити глобально, діяти локально» стало однією з головних причин провалу економічної політики в Україні

Іншої думки щодо провалу економічних реформ провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України Анатолій Арсеєнко.
Неефективність розвитку економіки країни в пострадянський період він пов'язує з тим, що Україна від самого початку незалежності пішла шляхом слідування жорстким приписам Світового банку і МВФ, що зробило її заручницею цих інституцій. Результатом цього, на думку соціолога, стала деіндустріалізація країни. «Весь свій потенціал Україна втратила тоді, коли нам давали кредити і говорили, що приватизувати, що демонтувати, що знищити, а тепер добралися і до живої людини – дають вказівки, до яких років піднімати пенсійний вік, до яких розмірів підвищувати плату за комунальні послуги і так далі», - зауважив науковець. Таким чином країна опинилася у пастці наздоганяючого розвитку, вважає він. «Ось доки можновладці не усвідомлять, що нас пустили по недолугому шляху розвитку, доти у нас не буде жодних перспектив і ми ніколи не станемо багатою країною, яка б органічно вписувалась у глобальний світ», – підсумував Анатолій Арсеєнко.

 



Початок   Попередня сторінка   3   4   5   6   7   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору