Уроки газової кризи: для України, Євросоюзу та НАТО

16 лютого 2009

Прес-конференція «Газова криза і євроатлантична інтеграція України» – одна із серії прес-заходів Фонду «Демократичні ініціативи», присвячених обговоренню питань національних інтересів України, їх більшого розуміння і шляхів втілення.

Цього разу до розмови з журналістами запрошено одного з провідних зарубіжних експертів, який вже понад 10 років вивчає політичні й економічні процеси в Україні, керівника програми з питань Росії та Євразії Лондонського королівського інституту міжнародних відносин («Четем Хауз»), консультанта НАТО з питань України Джеймса Шерра. Політолог поділився своїми думками і рекомендаціями щодо того, чи можливе членство України в НАТО в рамках проблем, пов’язаних із енергетичною кризою.
Джеймс Шерр, як і завжди, наголосив, що погляди, викладені в його відповідях, не обов'язково збігаються з точкою зору уряду Великої Британії і міністерства оборони цієї країни.

– Зараз ми живемо в дуже цікаві часи. Хочу порушити декілька питань, які характеризують ситуацію, яка що не день, то змінюється і, власне, потребує цих змін.

Що стосується НАТО.
НАТО має переглянути свій загальний підхід до питань безпеки Центральної і Східної Європи. Цей процес уже починається, але він має бути доволі фундаментальним.
По закінченні «холодної війни» НАТО і країни ЄС впродовж певного часу створили певну теорію, яка полягає в тому, що окрема держава втрачає свою транснаціональну можливість. Потрібно дедалі більше говорити про широку європейську і євроатлантичну інтеграцію і менше про традиційну політику. Більш важливими стають питання торгівлі та інвестицій.
Відтак всі країн-партнери НАТО, а також країни Європи, зокрема і Південного Кавказу та Росія були віддані геополітичному розвитку, шляху до розбудови ринкової економіки і робили поступ цим шляхом з різною динамікою, з різною швидкістю.
Роблячи свої інвестиції у модернізацію, оборону та безпеку, Альянс сподівався і очікував від своїх партнерів по НАТО, що вони діятимуть відповідально і більше не слід турбуватися про те, що європейські країни вдаватимуться до використання військової сили проти інших європейських країн. Всі ці припущення були сумнівними в деяких питаннях, навіть коли ці країни розглядались як «свої» регіони. Однак сьогодні, зважаючи на реалії, вони ще більш постали під великий знак запитання. Все це створило досить складні процеси для Альянсу, який налічує тепер 26 країн.
Думаю, що ці процеси й зумовили перегляд тих питань, що стосуються перспективи членства України в НАТО.
Попри величезні досягнення між НАТО та Україною, попри якісні зміни в загальному секторі безпеки і оборони, як НАТО, так і Україна підходили до цих питань надто формально і аполітично. Особливо останнім часом ми спостерігали спад рівня діалогу щодо питань безпеки між НАТО та Україною, який стосувався б конкретних проблем. Так принаймні виглядала ситуація до війни між Росією та Грузією і недавньої газової кризи. Два важливих партнери продовжували спілкуватися механічно й на основі бюрократії в той час, коли перед ними поставали серйозні питання, які потребували практичного вирішення.


Що стосується ПДЧ, то тут також чимало непорозумінь, маячні й дезінформації щодо того, що саме обговорювали міністри оборони в Таллінні і міністри закордонних справ у Брюсселі. Дехто говорить, що зі зменшенням можливості отримати ПДЧ для України закриваються двері до НАТО, інші – що, навпаки, відходячи від питання ПДЧ, Альянс в такий спосіб переходить до досить швидкого, але непрозорого шляху України до НАТО. Однак жодна з цих позицій не відповідає дійсності. Правді ж відповідає те, що Альянс абсолютно слушно усвідомлює, що в НАТО занадто багато уваги приділяється механічним питанням, як то графікам, статусу, і замало – серйозним проблемам, які потребують нагальної уваги як НАТО, так і Україна. Сьогодні треба визначити реальні загрози безпеці України, в чому НАТО могло б прислужитися Україні. Саме крізь призму визначення загроз треба зміцнити співпрацю з Україною і допомогти їй, аби з часом ця держава змогла набути безпеки і впевненості у собі, досягти загальної цілісності та консенсусу, що дало б змогу Україні стати членом Альянсу.

Щодо Європейського союзу. Основні стереотипи та ідеї щодо процесів, які відбуваються в середині ЄС, потребують сьогодні перегляду.
Перший такий стереотип, щодо прихильного ставлення ЄС до Росії. Хоча і правда те, що під час нещодавньої газової кризи імідж України зазнав величезної шкоди, однак й імідж Росії у світі достатньо постраждав. Навіть деякі із головних гравців в ЄС, таких як Німеччина, потерпаючи від великих резонансів цього процесу, вимагали перегляду відносин з Росією. Швеція так само переглянула всю свою парадигму щодо Росії і відійшла від добродійності та благочинності щодо цієї країни. Подібний процес відбувається і в Болгарії. Багато держав, які переймаються непрогнозованою поведінкою та політикою Росії, доходять контрактивних висновків.
Другий стереотип, який досить популярний в Україні, ґрунтується на тому, що нові країни ЄС, такі як Польща чи Словаччина, більш прихильні до України, ніж старі члени ЄС і ті, що географічно віддалені від України. Втім, газова криза змушує переглянути ці стереотипи. Прем’єр-міністр Чеської Республіки, президентство якої збіглося з початком газової кризи, на початку цього конфлікту зауважив, що це суто комерційна суперечка і ЄС не залучатиметься до врегулювання суперечки, що є двосторонньою – між Україною та Росією. Такий коментар, до речі, підтримали й інші країни Центральної та Східної Європи у ЄС. Чому такі думки прозвучали в Центральній Європі? Я припустив би, що на сьогодні в Центральній Європі було виховано ціле покоління людей, які зосереджені винятково на інтеграції в ЄС і прагнуть розглядати будь-яку проблему як суто технічну чи економічну. Однак це хибна думка. Якщо відбувається суперечка, то дуже важко відділити комерційні чинники від політичних та геополітичних, оскільки вони тісно взаємопов’язані. Тому, на мою думку, і маю сподівання, ця думка поділяється великою кількістю урядів країн ЄС, Європейський союз повинен насамперед звертати увагу на політичний вимір і не применшувати важливості його. Якщо Європейський союз хоче відіграти позитивну роль, то він повинен розробити механізми, які збільшували б вплив ЄС не тільки в Україні, але і в Росії.

 

Щодо самої України. Остання газова криза чітко продемонструвала, що відповідні структури влади в Україні просто не розуміють, як важливо забезпечити комунікацію на державному та медійному рівнях. Адже українського голосу, який вельми був потрібен Західній Європі, не було чутно. Представники Росії щодня були присутні на урядових засіданнях, в студіях телеканалів, на громадських зустрічах. Вони представляли своє бачення того, що відбувалося: щоденно називаючи імена, об’єми, умови, ціни.
В Україні ж неможливо було знайти жодного фахівця, який би пояснив, що насправді відбувається. Впродовж кризи Україна робила технічно грамотні, добре сплановані кроки. Проте ніхто в Європі не знав про ці кроки, а хто знав, не розумів, чому Україна вжила такі заходи. Коли Росія звинувачувала Україну в крадіжці газу, Україна відповідала: «Ми не крадемо газ, ми його беремо для технічних потреб». І жодних пояснень своїм діям не давала. Така відповідь була незрозуміла європейцям і перше, що спадало на думку, – вам кажуть неправду. Коли Росія 13 січня оголосила: «Ми відновили постачання свого газу для Європи», але ніхто у Європі його не отримав, росіяни сказали: «Це тому, що Україна знову краде газ». Яка була реакція України? Знову – мовчанка.
Насправді ж відповідь була. Головні магістралі у вашій газогонній системі були тимчасово введені в реверсному режимі, аби забезпечити Південь і Схід України. І в разі обрання того напрямку, на якому наполягав «Газпром», значна частина України була б позбавлена можливості отримувати газ. «Нафтогаз» просив російську сторону обрати інші гілки для транспортування газу в Європу, однак «Газпром» вказував лише на той напрямок, який був дуже важливим для України.
Якби українці донесли до європейців ці факти, їх би зрозуміли. Ми розуміли б, що Росія грає досить цинічну роль. І однією з головних цілей Росії у цій кризі є просто покарати Україну і зруйнувати її репутацію.
Але, як бачимо, не потрібно було руйнувати репутацію України. Тому що абсолютно некомпетентні, розбалансовані кроки з боку України самі зруйнували цю репутацію. Хоча, власне, по суті, більше правди було на українському боці.
Це означає, що на різних рівнях треба ретельно виконують свої обов’язки. Необхідно мати розуміння, що недостатньо обмінюватися службовими записками між дипломатами, щоб це було зрозуміло тільки фахівцям. Треба було розширити свою робот. Президент Віктор Ющенко мав щодня спілкуватися з Президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу і пояснювати ситуацію. Оскільки це не функція пана Баррозу робити піар на користь України.
Україна повинна фундаментально змінити процес спілкування з Європою, якщо хоче сприйматися європейською країною. Іронія полягає в тому, що у цьому конкретному випадку українці були настільки відмінними від росіян, настільки нерадянськими за своєю суттю, що вони навіть не знали, як втілити цю пропаганду. Але виконувати цю роботу необхідно, оскільки інформаційний вимір цієї роботи має стратегічне значення і для політичних і для інших цілей.

Запитання журналіста : Який, все-таки, головний висновок цієї кризи, наскільки вона зашкодила європейській і євроатлантичній інтеграції України?

Відповідь Д.Ш.: Дуже глибоко зашкодила.
Україна і Росія не змогли вийти із суперечки без негативних наслідків для обох країн, але головним чином – для України.
Які уроки для себе мав би винести Європейський союз? Очевидно, першим уроком має бути те, що економічні, політичні та геополітичні чинники взаємопов’язані у цій кризі. І на останні два треба так само зважати, як і на економічну складову. Друге – газотранспортна система України і загальна енергетична позиція України як країни транзитера і потенційного виробника енергії має велике значення для європейської безпеки, і тому в спільних інтересах країн ЄС – надати фінансову, експертну і політичну допомогу Україні. Маю на увазі, допомогу в модернізації енергетичного комплексу, реформуванні його, забезпеченні відкритості усіх процесів відповідно до європейських стандартів та характеристик європейської системи.
Європейський союз мав би усвідомлюють цю необхідність. Натомість багато країн ЄС говорять протилежне, що, мовляв, єдиним виходом для Європи є зменшення залежності її як від України, так і від Росії і забезпечення успіху «Південного» і «Північного» потоків як альтернативних гілок постачання газу до Європи.
Але ключовим країнам ЄС треба пам’ятати, що абсолютно ізолювати Європу і її енергопостачання від відносин між Україною і Росією неможливо. Якщо зараз навіть буде заповнено «Південний» і «Північний» потоки, то вони самі по собі не зможуть замістити українську газотранспортну систему. Вони зможуть дещо зменшити залежність від України, але Україна і надалі матиме величезне значення у цьому сенсі.
Отже, Європа повинна поважати Україну як сталого, компетентного, прогнозованого і надійного партнера. Однак з усіх цих позицій репутація України в результаті газової кризи серйозно і глибоко постраждала.

Запитання журналіста: Ми знаємо, що сьогодні Північноатлантичний альянс приділяє багато уваги енергетичній безпеці, яка є одним із важливих викликів для  нього. Однак увага переважно фокусується на захисті енергетичної інфраструктури. Чи може НАТО приділяти більше уваги енергобезпеці в усьому спектрі розуміння цього поняття?


Відповідь Д.Ш.: НАТО лише починає звертатись до цього питання. Якщо подивитися на комюніке Ризького саміту, то там дуже обережно добрано слова про те, що «НАТО повинно визначити ті галузі, в яких воно зможе забезпечити додану вартість в питаннях енергетичної безпеки». Багато хто вважає, що цими проблемами має перейматися Європейський союз. В результаті, в НАТО сьогодні точаться дебати щодо того, де може прислужитися Альянс у тих галузях, де не може прислужитися ЄС.
Візьмемо два приклади. У 2007 році на той час президент Росії В.Путін заявив, що Балтійський флот забезпечуватиме безпеку «Північного потоку». Проте, чи обговорював він це питання з іншими інвесторами – Німеччиною, Нідерландами, Фінляндією, Швецією? Не думаю, що він з ними порадився. Які це має наслідки? І які західні структури найбільше пристосовані до того, щоб звернути увагу на цю проблему. Думаю, що не ЄС, а НАТО.
Другий приклад щодо проблем, які виникають в Арктичному і Баренцовому морях. Там сьогодні точиться чимало правових суперечок, ситуація динамічно розвивається, країни постійно висувають претензії одна до одної, північні води набувають дедалі більшої важливості… Хто про ці питання дбатиме? Звісно –  НАТО, не ЄС. Але коли йдеться про реформування національних енергетичних комплексів, скажімо як в Україні, чи це має бути галуззю роботи для НАТО?
НАТО насамперед ставить для себе питання: в яких галузях може відігравати важливу корисну роль. І друге питання: якщо є ціла низка проблем для ЄС, але  ЄС з ними не справляється, то чи може і чи повинно НАТО зайнятися ними? Дискусія триває. Але, думаю, НАТО повинно бути дуже обережним і обмежитись тільки тим, що воно може робити краще, ніж інші організації, прогнозувати, в яких галузях втручання Альянсу сприятиме розв'язанню проблеми, а в яких – тільки погіршить ситуацію.

Запитання журналіста: Які перспективи мають проекти "Набукко" і "Південний потік" і чи можуть вони існувати одночасно чи є конкурентами, такими, що виживатимуть одне одного?


Відповідь
Д.Ш.: Я особисто скептично ставлюся до проекту «Набукко». Для того, щоб він був життєздатним і перспективним, потрібно щоб був наявний фактор диверсифікації джерел постачання природного газу, якими можуть стати або Іран, або країни Центральної Азії. Інвестори, на мою думку, не робитимуть усього необхідного, якщо ресурси надходитимуть лише від Азербайджану. Щодо Ірану, ми знаємо, яка там проблема, і я не думаю, що вона буде розв'язана в найближчому майбутньому. Тому багато залежатиме від позицій країн - потенційних постачальників в рамках проекту "Набукко".
Другий чинник, який впливатиме на перспективи реалізації цієї європейської ініціативи щодо будівництва газопроводу "Набукко" – зростання попиту на енергоресурси в азійському регіоні. Тут також є попит Китаю, Індії, Японії. Росіяни все менше і менше піклуватимуться про те, що думає Захід, а більше про те, чим занепокоєний, скажімо, Китай.
Існує ще один не менш важливий фактор – посилення позиції Росії, зокрема, у відносинах з країнами Центральної Азії. РФ відстоює свої інтереси, зокрема, стосовно реалізації проекту "Південний потік", який значно зменшує шанси на існування "Набукко".

Запитання журналіста: Ви на початку свого виступу сказали, що у НАТО більшу увагу приділяють механізмам роботи з Україною, а не реальному розумінню безпеки, політиці безпеки. Чому так? Чому ми сьогодні знову спостерігаємо прихильне ставлення лідерів ЄС до Росії (Євросоюз пішов назустріч Росії, плануючи повернутися до угоди про співпрацю), однак не бачимо такого самого розуміння щодо України? Невже піар Росії задурманив мізки не тільки європейської громадськості, а й світлі голови чинних політиків Євросоюзу?

Відповідь Д.Ш: Власне, ніхто в НАТО так не вважає, що Альянс більше опікується механічними питаннями, ніж суттєвими. Але оскільки НАТО є демократичною організацією і має справи з демократичними структурами в Україні, то повинні бути і рамкові документи, і програми тощо. Те, що починається без стратегічного комплексного бачення, воно, врешті-решт, рано чи пізно загрузне в бюрократичних речах.
Щодо російського піару, то мені здається, що він головним чином був звернений якраз до урядів, а не до широкого загалу в Європі. І досяг свого успіху. Всі ключові міністри у європейських країнах досить рано оцінили те, що російські керівники докладають зусиль, аби пояснити всі суперечки між Україною і Росією. Чого не скажеш про українських керівників. Коли вони зустрічалися з чільниками в Європі, то жодним чином не змогли аргументовано і компетентно пояснити свої дії.
Всі в Європі розуміють, що у нас є велика проблеми з Росією. Росія – відчужена країна в Європі. З одного боку, вона відчуває цю образу, але з іншого – відчуває й те, що Європа може щось зробити для неї. В Європі розуміють те, що Росія не задоволена ситуацією, яка склалася після завершення «холодної війни», що Росія розглядає Україну як колишню сферу вплив і намагатиметься відновити цей вплив. Всі знають, що з росіянами неприємно мати суперечки на цю тему, що вони досить жорсткі переговорники. Але й Україна втратила свої позиції під час цього конфлікту. Аналітики і керівники у Європі продовжують дискусію, стосовно того, хто правий, а хто – ні, у цій суперечці, і дуже багато хто схиляється до думки, що Росія виглядала більш відповідально. Все це є результатом чудового міжурядового піару, а не громадського.

Запитання журналіста: З огляду на те, що Україні часто закидають участь у корупційних схемах, як в НАТО і ЄС оцінюють ці газові угоди з точки зору їх прозорості?

Відповідь Д.Ш: У кожного європейця буде своє бачення щодо цього питання. Я скажу про своє. Стосовно прозорості я розглядав би цю угоду з двох сторін.
По-перша – Україні буде надзвичайно важко виконати цю угоду. Ми знаємо, що Україна нині перебуває на середньому етапі серйозної економічної кризи, і тому багато хто ставить під сумнів спроможність України виконати цю угоду. Я особисто не знаю, правда це чи ні, що прем’єр-міністр намагається отримати допомогу і фінансову підтримку, у тому числі й від Росії, щоб справитися з кризою, однак знаю, якщо буде допомога з Росії, то за це буде і відповідна ціна. Яка це буде ціна, ми ніколи не дізнаємося, а якщо дізнаємося, то пізніше.
Якщо Україна не зможе платити, то корупція буде неминуча, оскільки треба буде якось долати наслідки цієї неспроможності.

По-друге, „РосУкрЕнерго” мало би бути усунено, як того вимагала прем’єр-міністр Ю.Тимошенко, але воно ще залишається на ринку. Зараз є вірогідність того, що ця компанія принаймні не виконуватиме тієї ролі, яку вона відігравала до цього. Тому що сам Володимир Путін виступає проти неї. Президент Росії вважає, що від нього приховали важливі факти, які в результаті підірвали фінансову позицію „Газпрому”, тому він має свої власні аргументи прагнути того, щоб ця структура вийшла з газової схеми.
Однак „РосУкрЕнерго” в Україні представляє серйозний блок інтересів і, думаю, було б наївно вважати, що ці інтереси кудись зникли.

Запитання журналіста: Як ви вважаєте, чи пролонгуватиме Росія свої угоди з Україною щодо постачання і транспортування газу, якщо Україна активно наполягатиме на своїй євроатлантичній інтеграції, чи взаємопов’язані ці речі і чи не повторяться у зв’язку з цим подібні конфлікти?

Відповідь Д.Ш.: Припустивши, що Україна буде не в змозі сплатити за цими угодами, то, думаю, абсолютно природно, що росіяни чекатимуть певних поступок з боку України за ту ліберальність, яку вони можуть проявити.
Якщо Україна не зможе платити, то Росія спробує чинити певний економічний тиск як на саму Україну, так і на Європу.
«Газпром» втратив на сьогодні велику кількість своїх доходів. Російська економіка зазнала великих збитків і має чималі борги перед західними компаніями та своїми банками. Зовнішня політика Росії виглядає солідно, однак її внутрішня ситуація досить проблематична і неспокійна через економічні причини. Думаю, що незалежно від укладених домовленостей, Україна підлягатиме тиску з боку Росії. І головною метою Росії буде те, щоб у майбутньому перебрати контроль над газотранспортною системою України. Вона не буде примітивно проводити політику щодо приватизації української ГТС російським «Газпомом». Вона проводитиме ідею європейського консорціуму, в якому братимуть участь російські енергетичні компанії, що частково володіють „Газпромом” або ж є дружніми до нього. Росія вже почала лобіювати ідею створення міжнародного консорціуму на основі української газотранспортної системи.

Україні варто розуміти, що Європейський газотранспортний консорціум – це фіговий листок для прикриття російських інтересів. Після його створення українська ГТС насправді вже не буде у власності України. Для країни це небезпечно, бо непрозорість у транспортуванні газу може вплинути на всі українські енергетичні ресурси. Для української сторони буде набагато вигідніше залучити європейські інвестиції для модернізації ГТС, аніж входити в сумнівні консорціуми.
 



Початок   Попередня сторінка   14   15   16   17   18   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору