Свобода слова в Україні: ще існує, але вже під загрозою

16 вересня 2010

Так вважають журналісти, які взяли участь в експертному опитуванні Фонду «Демократичні ініціативи»   імені Ілька Кучеріва «10 років після смерті Георгія  Ґонґадзе: чи виборола Україна свободу слова?». Презентуючи результати опитування під час круглого столу в Укрінформі, директор Фонду Ірина Бекешкіна наголосила, що абсолютна більшість журналістів вважають, що події, пов'язані із загибеллю їх колеги Георгія  Ґонґадзе, сколихнули українське суспільство, зробили його активнішим і певним чином стали каталізатором рухів протестів в 2001-2004 роках. Як зауважила соціолог, журналісти не відкидають того, що вбивство Г. Ґонґадзе вплинуло і на владу, яка була вимушена більше зважати на журналістське співтовариство і відмовитися від прямих кримінальних методів впливу на ЗМІ, вдаючись до витонченіших методів.

 

Ірина Бекешкіна: 

Тоталітарне суспільство цілеспрямовано знищує людей, які не вписуються в концепцію «гвинтика»

 

Розмірковуючи над тим, чому мішенню влади став саме Георгій  Ґонґадзе, Ірина  Бекешкіна завважила, що основною причиною зазіхання на людське життя стало те, що Гія був незручним для влади: «Георгій   був яскравою особистістю, муляв око, дратував, він не був слухняним, і саме тому став кандидатом на вбивство. Суспільство, яке будувалося за радянських часів – тоталітарне суспільство – багато років цілеспрямовано знищувало таких людей, які не вписувались в концепцію «гвинтика».

 Ірина Бекешкіна  вважає, що проблема сучасної журналістики  полягає в тому, що  таких як  Ґонґадзе мало.  «Щоб побудувати справді сучасне європейське суспільство, яке б розвивалося на демократичних  засадах, потрібно, щоб таких як Гія, було більше. І  якби влада була нормальна і це  розуміла, то сама була б зацікавлена в цьому», — вважає соціолог.

Директор «Демініціатив» також зазначила, що найбільш значущим наслідком подій, пов'язаних з убивством Георгія  Ґонґадзе, стало об'єднання журналістів проти цензури та тиску влади на ЗМІ. "Загибель  Ґонґадзе стала певним символом знищення владою журналістів і журналістики, це спонукало і самих журналістів, і частину суспільства до відстоювання свободи слова", — зацитувала вона вислів журналіста в дослідженні. Відзначили журналісти і те, що вбивство  Ґонґадзе привернуло увагу міжнародного співтовариства до ситуації зі станом свободи слова в Україні і дотримання свобод у цілому, спонукало до активної підтримки Заходу руху правозахисників в Україні.

Говорячи про сучасний стан свободи слова в Україні, Ірина Бекешкіна зазначила, що за десятибальною шкалою журналісти оцінили його у 4,3 бала. Вона зауважила, що це значно гірша оцінка, ніж була під час опитування журналістів у березні 2005 року. Тоді вони оцінили свободу слова у 7 балів, але все ж таки краще, ніж у березні 2004 року (2,4 бала). Ірина Бекешкігна зробила висновок, що судячи з цифр дослідження,  ми ще не дійшли до кучмівського рівня, як про це вже багато хто з журналістів каже.

 

Андрій Куликов:

Журналісти насамперед повинні допомогти самим собі

 

Ведучий програми "Свобода слова" на ІСТV Андрій Куликов підтримав тези, які висловили його колеги в опитуванні, і додав, що ті 7 балів, якими оцінено свободу слова у 2005-му, були виявом великої ейфорії. А потім  аванс дуже швидко вичерпався. І все ж таки, вважає ведучий ICTV,  те що оцінка стану свободи слова не опустилася до рівня 2004 року, є результатом того, що журналісти ще досі користуються наслідками того поступу, який був закладений  у 2005 році, але водночас  падіння до 4,3 бала – це свідчення того, що поступ цей, зокрема і  журналістів, був недостатній. «Працівники медіа, як і  все суспільство,  надто повірили тим, хто прийшов до влади, і вирішили довіритися «розумним і шляхетним», які сидять на горі, мовляв, вони все вирішать й допоможуть, – зауважив Андрій Куликов. – Насправді, журналісти насмаперед повинні допомогти самим собі, виробивши критерії об'єктивності, політичної незаангажованості, професійної порядності, а вже потім – усьому суспільству". Ведучий програми "Свобода слова" на ІСТV закликав колег прийти на сьогоднішню акцію з ушанування пам'яті журналіста Георгія  Ґонґадзе.

 

Олександр Чекмишев:

Журналісти  об’єднуються, коли їм тяжко, але не використовують шанси, коли вони найкращі

 

Погодився зі своїм колегою і голова комітету "Рівність можливостей" Олександр Чекмишев, який підтвердив, що українські журналісти вміють об’єднуватись тоді, коли тяжко і коли тиснуть. Але вони ніколи не користають зі своїх найкращих шансів. Як пояснив Олександр  Чекмишев,  2005 рік, з точки зору утвердження журналістських стандартів, редакційних статутів (внутрішніх документів на основі цих стандартів), створення суспільного мовлення, реформування значної частини законодавчої бази щодо медіа –  був  найсприятливішим роком. Але за цей час нічого не було зроблено. Зате з’явилося море інших речей, які суперечать професійним стандартам журналістики – скажімо, «джинса».   2005 рік, з точки зору замовних матеріалів, був найапофеознішим, наголосив Чекмишев.

Щоб довести свою вагу в суспільстві, журналісти, незалежно від форми власності і відомчого підпорядкування свого медіа, мають проявити професійну солідарність, взаємовиручку і самоорганізацію, вважає голова комітету "Рівність можливостей" Олександр Чекмишев. "Тоді таких подій, які сталися десять років тому і , на жаль, стаються й сьогодні, не буде", - зазначив він.

 

Юрій Луканов:

Захист свободи слова – це не разова акція, а щоденна діяльність

 

Голова Київської незалежної медіа-профспілки Юрій Луканов, згадуючи Георгія  Ґонґадзе, зауважив, що Гія  був яскравим,  і  хоча в його газетах не друкувалось ексклюзивних  розслідувань, проте сам факт яскравої особистості дратував владу і сьогодні дратує її.  Юрій Луканов впевнений,  якби на той час не було  Ґонґадзе, то був би хтось інший. «Якби не  Ґонґадзе, то влада його придумала б», – наголосив журналіст.

Голова Київської незалеєної медіа-профспілки вважає, що тиск на журналістів відбувається протягом всіх років незалежності України, за винятком, самого початку суверенітету – напередодні його проголошення і в перші роки, –  коли існувала повна демократія.  Тоді народилося ціле покоління журналістів, які почали сповідувати справжні  журналістські стандарти, звикли працювати достатньо вільно. Гія   теж виховувався  на продовженні цієї хвилі журналістів незалежної України.

Аналізуючи, що найбільше загрожує свободі слова в сучасній Україні, Юрій Луканов переконаний, що насамперед самі журналісти, а також суспільство. «Далеко не всі з нас можуть сказати  сьогодні «Ні!». Такої критичної маси журналістів в Україні ще не назбиралося». Крім того, на думку Луканова, саме суспільство ще не усвідомило, що свобода слова є безцінною цінністю. «Коли в Празі, скажімо,  хотіли закрити телебачення, мільйон людей вийшло на вулиці, і його не закрили. Якби у нас закривали  якийсь канал, то я сумніваюсь, що така кількість вийшла б на вулиці і що влада побоялась би це зробити», – констатував Юрій Луканов.

Щоб забезпечити свободу слова в Україні,  переконаний Юрій Луканов,  для цього потрібна журналістська, солідарність, причому не лише під час революцій. Журналістам потрібна і бюрократична допомога. «Журналістам треба допомагати не лише, коли їм викручують руки, а коли просто тихенько порушують їхні права, звільняють з роботи, намагаються викинути з приміщення», –  пояснив Юрій Луканов. Він розповів, як їхня профспілка допомогла коломийській місцевій газеті виграти суд у справі, коли газету намагались виставити з приміщення.

Захист свободи слова – це не разова акція, а щоденна діяльність, переконаний журналіст. «І не боротьба, а діяльність», – наголосив Юрій Луканов.

 

Леся Ганжа:

Сьогодні українські новини координуються з єдиного центру і виконують певні побажання влади

 

В сою чергу  головний редактор сайту «Телекритика» Леся Ганжа  розповіла про результати моніторингу стану свободи слова на телеканалах, що його провела «Телекритика». Леся  Ганжа підтвердила, що та оцінка стану свободи слова, яку дали журналісти в опитуванні, відповідає дійсності, що засвідчують і результати моніторингу. Головний редактор сайту розповіла, що серпневий моніторинг зафіксував  широкі  тенденції до появи в ефірах матеріалів з ознаками замовності. Це, як пояснила журналіст, матеріали з явними порушеннями журналістських стандартів, які відносять до таких, що виконують певну службову роль, власне, підцензурну роль. Найбільше таких матеріалів, за результатами моніторингу, з’являється на трьох  лідируючих каналах – «1+1», ІНТЕР  та ICTV. «Ці канали висвітлюють ті самі теми, беруть ті самі інформаційні приводи, користуються тими самими синхронами, висвітлюючи дії органів влади, – зауважила головний редактор   «Телекритики». – Це, на наш погляд, може свідчити про те, що на сьогоднішній день українські новини можуть координуватися з єдиного центру і виконувати певні побажання».

Леся Ганжа зауважила, що  серед тенденцій, які засвідчують українські новини  протягом останніх місяців, – і зростання непропорційної кількості  «паркетних» повідомлень, які висвітлюють діяльність влади. «Це неповноцінні журналістські матеріали, які не дають оцінку події, не надають слово протилежній стороні, в них порушено стандарти балансу та повноти інформації. Такі декоративні повідомлення можуть свідчити про те, що новини імітують діяльність української влади на благо українського народу», –  пояснила Леся Ганжа.

Непропорційно зросла й кількість схвальних позитивних повідомлень про діяльність силовиків і силових органів України – міліцію, СБУ. «Цю тенденцію ми спостерігаємо на всіх телеканалах України, –  прокоментувала висновки дослідження Леся Ганжа. – Автори моніторингу «Телекритики»  роблять припущення, що таким чином могла активізуватися прес-служба відповідних відомств і органів влади. А мета таких активних дій – поліпшення іміджу цих органів».

Леся Ганжа перелічила й ті теми, яких майже немає на всіх телеканалах. Це –  висвітлення будь-яких протестних дій, протестних заяв опозиції, тем, пов’язаних зі зниженням соціальних стандартів життя українців. Майже не висвітлюються теми, пов’язані зі згортанням свободи слова.

 
Олег Климчук:

Гострі теми спускаються на «нуль»
 

Під час обміну думками на круглому столі, журналіст Першого Національного каналу  Олег Климчук також звернув увагу на те, що влада або замовчує, або не сприяє, або взагалі не дає можливості розкривати гучні справи. «Нам не кажуть імен замовників вбивства  Ґонґадзе, ми не знаємо, хто отруїв Ющенко. І таких випадків багато. Гострі теми спускаються на нуль». Журналіст вважає, що меді-працівники повинні запропонувати владі щось «контра» від себе – або створити газету журналістських розслідування, або збирати круглі столи за участю прес-секретарів можновладців, аби ті звітували про їх дії.

Власне, як засвідчило опитування експертів, здійснене «Демініціативами», сьогодні всі журналісти стривожені тим, що ті досягнення свободи слова, які були відвойовані за 10 років, які минули з дня загибелі Г. Ґонґадзе, зараз знов перебувають під загрозою. "У нинішньому році божевільна цензура поновилася з новою силою, знов зникають журналісти, які критикують владу, власники або керівники ЗМІ бояться розміщувати критичні матеріали проти влади", - наголошується у відповідях журналістів.

 
Дмитро Понамарчук:

 Ґонґадзе був втіленням свободи слова
 

Тепло й щиро згадав свого колегу президент Фонду вільних журналістів імені Чорновола Дмитро Понамарчук,  нагадавши про ті часи, коли Георгій  Ґонґадзе перебував на посадах прес-секретарів:   

«Я був знайомим з  Ґонґадзе, коли він виконував роль прес-секретаря у певних політичних сил. Тоді ця посада була особливо важливою, бо вона спонукала політиків до відкритості. Особливо тих політиків, які перебували в опозиції.  

Як колега Георгія  Ґонґадзе саме на прес-секретарській службі, хочу сказати, що він був гідним професіоналом, відкритим , доступним для журналістів  і дуже яскравим. Образ людини, яка однією лиш своєю присутністю вже була втіленням свободи слова. Власне за що і поплатився». Колишній прес-секретар лідера Народного руху В'ячеслава Чорновола вважає, що важко тепер зустріти серед когорти сучасних прес-секретарів, у середовищі сучасних прес-служб, таких людей, яким був Гія.

Дмитро Понамарчук запропонував колегам  від учасників круглого столу написати лист-підтримку людині,  якій сьогодні найболячіше в Україні, – матері  Гаоргія, пані Лесі  Ґонґадзе.


 Під час Ацкції пам'яті  Георгія Ґонґадзе, 16 вересня 2010 р., Майдан Незалежності.
 
 
 
 
 
Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору