НАТО та Євросоюз – серцевина спільного добра

15 вересня 2008

З 10-го по 13-те вересня 2008 року в польському місті Криниця проходив черговий, уже 18-й Економічний Форум. У його роботі взяли участь урядовці, парламентарі, експерти, представники бізнесу та громадських організацій з різних країн світу. Левову частину дискусій було присвячено питанням європейської безпеки, що й не дивно в контексті нещодавнього російсько-грузинського конфлікту. Темі України, її інтеграції в євроатлантичні структури було присвячено кілька семінарів.



В одному із них під назвою „Євроатлантична інтеграція: трансформація етосу* правління» взяли участь Іштван Дьярматі - Голова Міжнародного центру демократичної трансформації (Угорщина), Олексій Гарань – науковий директор Школи політичної аналітики при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (Україна), Яцек Ключковський – Надзвичайний та Повноважний Посол Польщі в Україні, Марчін Козел – офіцер із завдань НАТО (Польща), Вітаутас Ландсбергіс – депутат Європейського парламенту (Литва), Ханне Северінсен – Радник Прем’єр-міністра України (Данія). Вів засідання секції Ілько Кучерів – Директор Фонду „Демократичні ініціативи” (Україна).
Головний висновок дискусії – Європа має активніше долучати Україну до співпраці з євроструктурами – НАТО та Європейським Союзом. Водночас, на думку експертів, в самій Україні має відбутися консенсус правлячих еліт щодо зовнішньополітичних пріоритетів.


Вітаутас Ландсбергіс:

– Росія твердить, що Україна і Грузія не повинні вступати до Євроатлантичного альянсу, тому що вона не хоче мати НАТО за своїм парканом. Вона вживає всіляких заходів, щоб довести таку політику. Москва посилається на ситуацію в Грузії і застерігає Україну, мовляв, хіба це не урок для неї.
Тому давайте погодимося з тим, що Кавказ – це сфера російського впливу. І саме це вона намагається довести сьогодні Європейському Союзу.
Під час Помаранчевої революції Україна також була проголошена внутрішньою справою Росії. Пам'ятаєте, який Путін був розгніваний в цей час і постійно повторював – не втручайтеся в справи України. І сьогодні, попри те, що Євросоюз вважає Україну важливим стратегічним партнером, Росія не змінила свого ставлення до України. Вона блокуватиме прагнення України просуватися в бік НАТО. Зважаючи на ситуацію в Криму, Росія цілком серйозно ставиться до того, що каже.
Що може бути противагою такій політиці? Перш за все нам варто визнати, що усередині Євросоюзу потрібна політична воля на те, аби сприймати Україну як європейську державу, а не сферу впливу Росії. І тому треба ставити так питання – чи є в Європі політична воля, щоб вирішити майбутнє України?

Іштван Дьярматі:

– Етос управління – дуже важлива тема. Питання полягає в тому, як створити такий етос в країні, де не було демократичних традицій, скажімо, як в Україні чи Угорщині. Можна спостерігати, що після того, як впала Берлінська стіна, розпалися кордони усередині Європи, відбулася Помаранчева революція, у людей з'явився ентузіазм і оптимізм, що можна досягти багато чого.
Але з’явилися інші завдання. Потрібно затверджувати новий устрій, потрібно проводити реформи і так далі. Втім, після реформ часто настає розчарування. Воно настає тоді, коли немає мети, до якої потрібно прагнути.
Але ви знову ставите перед собою мету. Такою метою для багатьох країн перехідного періоду є вступ до ЄС і НАТО. В цьому разі необхідно гармонізувати своє законодавство, виконувати різні угоди з Євросоюзом, необхідно покращувати суспільну ситуацію в країні. Потім ми доходимо до такого етапу, коли цієї мети досягаємо, вас запрошують до НАТО, ви підписуєте договір про вступ до Європейського Союзу, він ратифікується і так далі. І от далі настає наступний етап, якого ніхто не чекає. Ми бачимо сумну правду в тому, що Європейський союз починає ігнорувати ці країни. Ті обіцянки, які були дані, не виконуються.
Україна перебуває ще на початковій стадії інтеграції. Захоплення після Помаранчевої революції минуло, але нові сили, новий ентузіазм не з'явилися. Зрозуміло, що самого етапу нового управління недостатньо. Тут потрібен новий вихід – українська політична еліта має знайти конкретні цілі, навколо яких треба об’єднатись. Членство в Європейському Союзі є таким стимулом, але для цього Європа має дуже чітко оголосити про те, що двері для України відкриті.
ЄС повинен чітко сказати, де закінчуватимуться кордони Євросоюзу. Також важливо, аби Євросоюз дав ясно зрозуміти Росії, що ми не згинатимемося перед їхнім тиском. В Москві добре усвідомлюють, що членство в Євросоюзі означає глибшу інтеграцію України в Європу, аніж членство в НАТО. І такі декларації ЄС, що ми відкрили двері для України, Грузії та Молдови також означають, що й двері НАТО відкриті для цих країн.

Олексій Гарань:

– Я як українець маю право критикувати те, що відбувається в моїй країні. Завтра буде 13-те число, на жаль, мабуть, останній день існування правлячої коаліції в парламенті, коли можна відкликати заяву «Нашої України» про вихід із коаліції. Ми бачимо початок переговорів зі створення нового альянсу. Перед нами – період політичної нестабільності.
Ми спостерігаємо боротьбу за владу, взаємні звинувачення, що недобре для євроатлантичної інтеграції України. Це також гальмує радикальні реформи в країні.
З іншого боку, я не хочу драматизувати цю ситуацію. Як професор порівняльної політології можу сказати – у нас є плюралізм, у нас немає монополії на владу, вибори є, криза розв’яжеться, на моє переконання, конституційним, демократичним шляхом.
Те, що сталося з коаліцією в Україні напередодні саміту Україна-ЄС, деякі країни використали насправді як привід, щоб не виконати очікування України. Але важливо пам'ятати, що Україна перебуває на правильному шляху, хоч, на жаль, ми просуваємося дуже повільно і не використовуємо ті можливості, які з'являються.
Членство в Євросоюзі і НАТО дало б нам кращі можливості для стабільності і безпеки. Хочу також піддати критиці те, що було зроблено Заходом, зокрема, під час кавказького конфлікту. Я чув під час цього форуму високі оцінки дій Євросоюзу. Звичайно, Євросоюз і США відіграли важливу роль у врегулюванні ситуації, але це була більше риторика, аніж справа. Що зробив Євросоюз, щоб запобігати таким діям з боку Росії? Сигнали, які подавалися російським лідерам, не були вельми сильні. Дехто навіть в Україні каже про нову «мюнхенську» угоду. Захід повинен добре подумати, як відповісти на ті виклики, які з'явилися нещодавно.

Яцек Ключковський:

– Щоб модернізувати Україну, аби наблизити її до європейських стандартів, треба зробити вибір. Треба вибрати механізми управління державою, треба пристосовуватися, як це робила Польща протягом тривалого часу. Щодо України, питання вибору етосу, моральності в політиці також несе потенціал політичного вибору.
Якщо подивитись сьогодні на Україну, то ясна річ, у пострадянському просторі це найдемократичніша країна. У цій країні відбуваються справжні вибори, існує різниця думок в парламенті, існує досить велика свобода в пресі, провадиться робота над підвищенням кваліфікації держслужбовців. В Україні багато людей, які добре розмовляють іноземними мовами, які сумлінно виконують свою роботу в міністерствах та на підприємствах. Але виникає запитання – чи виправдалися очікування суспільного вибуху 2004 року? Тут відповідь моя критична. Так, Україну не можна порівнювати ні з Білоруссю, ні з Туркменістаном, ні з Росією. Але якщо ця країна має сьогодні демократичні прагнення, то й очікування мають бути вищі.
Тепер давайте повернемося до питання етосу. Чи досить сказати, хай правлять нами чесні люди для проведення змін? Я не маю підстав не вірити у високий етос лідерів української Помаранчевої революції. Без сумніву, їхнім прагненням було поліпшити якість управління. Це можна сказати і про Президента, і про Прем'єр-міністра, і про лідера соціалістів Олександра Мороза, який протягом багатьох років був символом моралі в українській політиці. Але етики в програмі, в планах дій, в планах управління, виявилося недостатньо для проведення змін. В Україні вільна преса, але українським журналістам не вдається створити спільного інформаційного простору, де обговорювалися б найактуальніші питання. Не вдалося відокремити бізнес від політики. Всі розуміють, що це неправильно, але не вистачає здатності довести реформи до кінця. І тому питання про етос правителів повисає в повітрі.


Мартін Козел:

– Найважливішим чинником в трансформації або у впровадженні деяких цінностей в процесі управління державою є люди. Люди – це найголовніший сектор управління. Не закони, не механізми, а людський чинник.
Можу погодиться з оптимізмом багатьох промовців, що Україна, попри деякі проблеми, свою специфіку, є демократичною державою. Це суспільство з вродженими демократичними інстинктами. І це найбільший привід для нашого оптимізму. Втім, існує одне але… В Україні немає політичного консенсусу між двома її частинами – західною і східною. Що може допомогти в досягненні консенсусу на політичному і державному рівнях? Як на мене, це посилення незалежної державної служби й зміцнення громадянського суспільства. Якщо незалежна державна служба зможе підсилювати і виробляти стратегічні напрямки розвитку держави незалежно від політичних процесів, й підтримуватиметься громадянське суспільство, ці два елементи можуть заповнити прогалини в досягненні стратегічного консенсусу відносно майбутнього України.
По моєму, НАТО не має сьогодні більшого виклику як допомогти Україні розвивати ці два елементи.

Ханне Северінсен:

– Помаранчева революція була для мене винятковою подією. Люди на Майдані мені говорили – ось тепер ми довели, що ми європейці. І це всім дало надію.
Я пам'ятаю Ющенка в Раді Європи і ті очікування України від революції. Євросоюз зробив тоді велику помилку. Всі очікували, що ЄС скаже, що Україна це європейська держава і її чекає довга, але перспектива.
Я усвідомлюю, що тоді було багато молодих демократій, що пріоритети були за членством в НАТО, але щодо України, я не вважаю, що для неї першим мало б бути членство в Євроатлантичному Альянсі. Тема НАТО й досі в Україні дуже спірна. А ось Європейський Союз – це краще рішення, бо воно об'єднує всю громдську думку в Україні. Добре, якби виникла така дорожня карта для України і Грузії. Але на жаль, в 2005 році Євросоюз, який на той час прийняв 10 нових країн, вирішив, мовляв, поки вистачить. І нічого більшого не зробив. Тепер ми маємо справу з багатьма українськими кризами. Хороша сторона цих криз полягає в тому, що три рази ми переконувалися в мирній зміні уряду. Це ознака демократії. Зараз в Україні точаться дискусії щодо Конституції, яка збалансує три гілки влади, а також про вдосконалену систему виборів. Але найголовніше, аби Україна стала державою закону, щоб реформувалась система правосуддя й були захищеними права людини.

Вільна дискусія

 

Ілько Кучерів, директор Фонду „Демократичні ініціативи”:
– Україна є коридором для Росії на Захід. Ми маємо докласти максимально зусиль для руху Росії в Європу.

 








Сергій Джердж, президент Ліги „Україна–НАТО”:
56 відсотків людей в Україні за вступ до Євросоюзу, третина – за НАТО. Важко донести за 5 хвилин інформацію про НАТО. Ми створюємо по Україні інформаційні центри і їх уже 17-ть. Останні події російсько-грузинської війни підвищили інтерес українців до питань безпеки. І якщо Росія підтримає вступ України до ЄС та НАТО – ми підтримуватимемо Росію.

 




Ксенія Ляпіна, народний депутат України (фракція „Наша Україна – Народна самооборона”):
– Що не зробила Україна після 2005 року? Не було здійснено реформ управління і юстиції. Політики віддали перевагу короткотерміновим проектам. Найстрашніше – непослідовні й незавершені реформи. Тому й пожинаємо результат – суди корумповані, а бізнес біжить у владу. Єдине, де ми обєднались, то це навколо вступу до СОТ. Отже, потрібний потужний зовнішній якір для реформ.


 

Андрій Шкіль, народний депутат України (фракція „Блок Юлії Тимошенко”):
Внутрішня ситуація в Україні досить складна. Суспільство втомилося чекати. Спочатку ми чекали, що прийдуть нові люди, що після революції все зміниться, але цього не сталося. Але ми очікували, що й із Заходу будуть інші сигнали. І якщо отримаємо ПДЧ, то ми будемо разом все це втілювати.

 

Валерій Чалий, заступник Генерального директора Центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова:
Нам потрібно мислити реалістично. Росія не підтримає Україну під час вступу до НАТО. Але для нас це не повинно стати проблемою., тому що все має залежить від України, а не від третьої сторони. Який консенсус нам потрібний? Політичний? Чи є в США консенсус щодо Іраку? Я не думаю, що сині й помаранчеві знайдуть спільну платформу. Треба, щоб люди вірили у владу. У нас криза лідерства, то якого однодумства нам чекати?

 

Вітаутас Ландсбергіс:
– Не можна сьогодні заповзято наполягати на вступі України до НАТО. Треба почекати кращих моральних і психологічних обставин. Можливо, й Росія перегляне свою позицію.









Ханне Северінсен:
– НАТО – достатньо суперечлива організація, особливо у Східній Україні. Важливо, аби у грудні НАТО відкрило двері для України, а Євросоюз заявив про Україну, як про майбутнього свого члена. І Росія поставиться до цього, як до факту, що відбувся.





____________________________________________________________

* Етос
це моральність, засвоєна у життєвій практиці якогось соціуму, характерний і неповторний стиль життя, який притаманний лише даній групі чи культурі. Етос – це фундамент якогось суспільного устрою, серцевина спільного добра.

 

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору