Політична нестабільність в Україні позбавляє її шансу отримати ПДЧ щодо НАТО в грудні

23 жовтня 2008

На Бухарестському саміті Україна отримала чітку директиву – визначальними для України в процесі приєднання до НАТО будуть підтримка суспільства і внутрішня стабільність. До грудневої зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО політична еліта України мала підійти більш згуртованою і консолідованою. Натомість – українські політики по вуха застрягли в міжособистісних чварах і вибрали для цього як ніколи дуже поганий час – і з огляду на наближення дати розгляду українського питання стосовно ПДЧ, і з огляду на світову фінансову кризу. Подальша ж ескалація політичної кризи може позбавити Україну навіть примарних сподівань приєднатися до НАТО у дальшому майбутньому.

Таку думку висловили учасники круглого столу «Євроатлантична інтеграція – занадто важлива справа, щоб довіряти її політикам», організованого фондом "Демократичні ініціативи".
Чи підвищать позачергові парламентські вибори шанси України отримати ПДЧ, чи є прогрес для України між двома самітами НАТО і якою є роль громадськості та громадських організацій в процесі євроатлантичної інтеграції. В обговоренні цих питань взяли участь голова Громадської Ліги „Україна-НАТО” Сергій Джердж, директор Фонду “Демократичні ініціативи” Ілько Кучерів, директор Інституту зовнішньої політики Григорій Перепелиця, експерт з питань міжнародної безпеки Галина Яворська, кандидат психологічних наук Володимир Саламатов.

Із виступів учасників круглого столу

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики:

– Тема, яку ми сьогодні обговорюємо, визначає перспективу України як суверенної незалежної держави. І в цьому сенсі політична ситуація, яка складається в Україні, і те, як міжнародна спільнота оцінює цю ситуацію, є критично важливою для майбутнього України.
Сьогодні міжнародна ситуація стала іншою, ніж вона була 10 років тому. Після кавказьких подій Росія прямо поставила питання про перерозподіл сфер впливу в Європі і про ухвалення пакту, який може виглядати як Хельсінкі-2 чи Ялта-2, про закріплення нових сфер впливу в Європі. І це колосальний виклик для України.
Якщо в 1991 році Україна здобула свою незалежність в дуже сприятливому міжнародному середовищі, яке було сформовано в результаті закінчення «холодної війни», то тепер Росія чітко поставила питання перед Європою і всім Заходом про перегляд результатів «холодної війни» і результатів розпаду Радянського Союзу. Це значить, що Росія поставила під сумнів суверенітет незалежних держав, які утворилися після розпаду Радянського Союзу, і державний статус тих адміністративних кордонів, які були затверджені після Біловезької угоди. Відтак ми справді стоїмо перед серйозними викликами нашій національній безпеці, насамперед – територіальній цілісності, недоторканості кордонів.
Сьогодні, коли Європейський союз пішов на певні рамки діалогу з Росією, постає критичне запитання: „Чи може Україна зберегтися як суверенна держава у нових геополітичних умовах?” Європейський союз, на жаль, нам не дає чіткої відповіді на це питання. Роль Організації Об’єднаних Націй було чітко виявлено в період кавказької кризи, коли ООН не змогла ухвалити жодного рішення – ні позитивного, ні негативного з приводу кавказької війни. ОБСЄ, яка мала запобігти кавказькій війні, виявилась теж недієздатною. Які ще інші міжнародні організації в умовах, коли ми здали свою ядерну зброю, коли наші збройні сили не можуть виконати всього комплексу завдань із забезпечення безпеки і оборони нашої країни, які інші чинники можуть гарантувати нам національну безпеку? Це критичні питання., на які ми, фахівці в галузі безпеки, маємо відповісти.
На мій погляд, єдина організація, яка сьогодні залишається дієздатною і впливовою, це Північноатлантичний альянс. І в України немає іншого шляху забезпечити національну безпеку, крім як приєднатися до Північноатлантичного альянсу, який за ст.5 Вашингтонського договору дає нам надійні гарантії безпеки. І сьогодні саме ця організація, незважаючи ні на які внутрішні кризи в Україні, ні на позицію Росії, говорить про те, що Україна має право на членство в цій системі колективної безпеки, чого не скажеш про ставлення до України Європейського союзу.
Нині ситуація складається так, що вирішальне слово в наданні нам Плану дій щодо членства, незважаючи на особливу позицію Німеччини і Франції, а також інших країн, які були колись нейтральними, а тепер чомусь схиляються на позицію Росії, все ж таки залежить від нас самих.
Для того, щоб отримати ПДЧ і гарантію членства в НАТО, Україна повинна була виконати певні умови, висунуті до неї на Бухарестському саміті, а саме – політична еліта мала б залагодити міжособистісні конфлікти й сконсолідувати навколо цього питання всю націю. Тому що в систему євроатлантичної безпеки входять консолідовані нації. Будь-який член системи Північноатлантичного альянсу має не тільки гарантії безпеки цієї організації, а має й зобов’язання внеску в колективну оборону. І тому, коли на одну із країн Альянсу здійснюється агресія, інші країни Альянсу маються бути консолідовані. Чи може бути Україна такою консолідованою нацією у виконанні зобов’язань колективної безпеки і оборони? От в цьому і полягає велике питання і у нас в суспільстві, і у Брюсселі – в штаб-квартирі НАТО.
Навіть найбільш послідовна країна, яка відстоювала членство України в Північноатлантичному альянсі, – США – тепер заявляє, що після розвалу демократичної коаліції Україна немає шансів отримати ПДЧ в грудні 2008 року. Думаю, якщо політична криза в Україні триватиме й надалі, то ми не матимемо шансів отримати ПДЧ і в 2009 році. І взагалі ми не матимемо шансів потрапити до євроатлантичної спільноти з такою політичною елітою, яка, на жаль, турбується не про майбутнє безпеки країни, а про власну владу. Саме це найбільше непокоїть сьогодні західну спільноту, послідовних прихильників України як майбутнього члена НАТО з боку самих членів Альянсу – таких країн, як Канада, Польща і інші країни, які справді вболівають, щоб Україна мала гідне місце в євроатлантичній спільноті.
Тобто з такою політичною елітою ми не маємо шансів пройти попередній іспит для членства до НАТО. А якщо ми цього іспиту не пройдемо, нас просто віддадуть в сферу російського впливу.

Галина Яворська, експерт з питань міжнародної безпеки:
– У світовій міжнародній обстановці відбулися кардинальні зміни, які вимагають осмислення, і якими нехтувати неможливо. І так вийшло, що в той час, коли обстановка у світі загострилася, то Україна замість того, щоб консолідуватися, надзвичайно послабила свої позиції.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель після Бухарестського саміту НАТО наголосила, що визначальними для України в процесі приєднання до НАТО є підтримка суспільства і внутрішня стабільність. Зараз головний фактор – відсутність політичної стабільності – грає на руку противникам надання Україні ПДЧ. Наші вибори в цьому розумінні з боку світової громадськості оцінюються надзвичайно негативно, і пояснення, що це нормальна демократична практика, не такі переконливі. Адже Україні після Помаранчевої революції вже не треба доводити, що вона є демократичною державою. Вже другі поспіль вибори після Майдану визнані світовою спільнотою абсолютно демократичними. І тепер нам треба доводити, що ми стабільна країна. Цього якраз і немає.
Ключовим залишається питання, наскільки важливим є членство України в НАТО для національної безпеки держави. Річ у тім, що система безпеки в Європі базується на Північноатлантичному альянсі, чого недооцінювати неможна. Зараз європейська система без НАТО і США (про що розмірковують деякі політики) – це фікція. І хоч нині в Європі відбувається певний перерозподіл сил, треба розуміти, що ті сили, які сьогодні формуються в середині Європейського союзу, є принципово доповнювальні до Північноатлантичного альянсу. Причому не слід забувати, що американська ракетна оборона також входитиме в систему майбутньої європейської системи безпеки. За деякими оцінками, нова система захисту європейського континенту остаточно має сформуватися до 2014 року. Україна ж, перебуваючи поза Північноатлантичним альянсом, практично опиняється поза системою захисту, яку гарантує для своїх членів Північноатлантичний альянс. До речі, ця система покриває всі країни-члени Європейського союзу, і навіть ті, які не є членами Північноатлантичного альянсу. Адже між членами ЄС за Лісабонською угодою, яка рано чи пізно буде підписана на зразок Північноатлантичного альянсу, гарантії безпеки надаються усім членам ЄС – і тим, хто є членом НАТО, і тим, хто не є ним – тобто нейтральним державам, таким як Австрії чим Швеції. Однак Україна не входить ні до Європейського союзу, ні до Північноатлантичного альянсу. А тому треба усвідомлювати, що Україна позбавлена будь-яких гарантій своєї безпеки.
Єдина наша надія – все ж таки переконати наших західних партнерів у тому, щоб отримати ПДЧ щодо НАТО. Очевидно, що у грудні цього року Плану дій ми не отримаємо і насправді наша надія це наступний саміт країн-членів НАТО, що відбудеться навесні наступного року. Але до того часу, якщо Україна не підійде із здобутками, то ми можемо втратити не тільки шанс приєднання до НАТО, а й узагалі – свою країну.

Ілько Кучерів, директор фонду «Демократичні ініціативи»:
– На моє глибоке переконання, дії теперішньої політичної еліти стають однією з перепон нашій євроатлантичній інтеграції. В той час, коли українські політики, керуючись інтересами держави, повинні вести між собою діалог про те, які сценарії розвитку для держави вони пропонують і куди вони збираються вести державу, вони загрузли в суперечках, хто з них добрий, а хто поганий.
Що можуть зробити в цій ситуації громадські організації, такі як Фонд „Демократичні ініціативи”? Чи під силу нам внести якісь зміни? Ми вважаємо, що так. В усякому разі ми створюємо таке аналітичне середовище, яке говорить насамперед про національні інтереси, про перспективи України. Ми можемо також формулювати ці національні інтереси і говорити про їхні загрози. Ми дуже багато можемо, тому що все-таки лице світу наприкінці минулого століття змінила громадська думка, а ми цю громадську думку формулюємо.
В Україні є одне дуже позитивне явище – це творення громадянського суспільства. Хоч би хто нагорі боровся за монополію політичної влади, в Україні є громадянське суспільство, яке не дбає за владу, а дбає за Україну. І цьому ми завдячуємо Помаранчевій революції.
Громадянське суспільство в даному разі виступає як вартовий української держави, української демократії.
І я не драматизував би так ситуацію, не казав би, що Україна є безнадійною. Ми просто повинні робити наступні кроки. І питання стоїть не тільки в ПДЧ чи членстві в НАТО, а в державі Україна. Просто НАТО це один із найкращих варіантів для співпраці і для розвитку майбутнього. Можливо, хтось має кращий сценарій? Давайте теж про це говорити. Наша мета – загострити увагу на тих проблемах державотворення, які більш актуальні.

Сергій Джерж, голова Громадянського ліги "Україна–НАТО":

– Вся політична і військова еліта знає таку формулу: країна – завжди в небезпеці, і потрібно багаторазово посилювати безпеку для своєї держави. Посиленням такої безпеки для України є співпраця з НАТО, а далі членство в Альянсі. На моє глибоке переконання, для всіх європейських країн буде позитивно – себто спокійніше і стабільніше, – коли Україна як велика держава набуде членства в цій потужній безпековій організації.
Сьогодні Громадська ліга «Україна–НАТО» тісно співпрацює з Міністерством закордонних справ України, Державним комітетом телебачення і радіомовлення України з тим, аби сприяти поширенню інформації в суспільстві щодо відносин нашої країни з НАТО. Звичайно, важко буде створити із всіх громадян України фахівців з питань безпеки, але донести до них правдиву інформацію про те, що становить собою Північноатлантичний альянс, необхідно.
Разом з МЗС ми реалізуємо великий проект в усіх регіонах України, метою якого є підвищити поінформованість наших громадян у питаннях НАТО. Вже відбулось вісім заходів в обласних центрах під загальною темою: «Роль суспільства в реалізації політики євроатлантичної інтеграції України». Сьогодні за сприяння Громадської ліги «Україна–НАТО» відкриваються інформаційні центри з питань безпеки, євроатлантичної інтеграції в регіональних університетах країни.
Звичайно, це мало в рамках держави, і все ж без активної участі зацікавлених неурядових організацій, політичних партій, медійного сектору важко буде змінити негативні настрої громадян стосовно альянсу.

 

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору