Країни Вишеградської четвірки – у НАТО. А Україна?..

2 квітня 2009

Прес-конференцію під такою назвою, організовану Фондом «Демократичні ініціативи», напередодні ювілейного саміту НАТО провели посли Польщі, Чехії, Угорщини та Словаччини. На переконання дипломатів, одним із досягнень участі країн Вишеградської групи в євроатлантичних структурах є наявність повного взаєморозуміння між країнами, тому, на їхній погляд, Україні теж бажано приєднатися до своїх сусідів, розширивши в такий спосіб "зону стабільності" в Європі, що сприятиме й зростанню її добробуту.


Дипломати також зазначили, що членство їхніх держав у Альянсі сприяло притоку інвестицій з усього світу, створенню професійних армій, потужному фінансуванню оборонної промисловості. Вони висловили сподівання, що Україна потрапить до наступної хвилі розширення НАТО, і нагадали, що вперше як повноправні члени у ювілейному саміті візьмуть участь Албанія і Хорватія.
Відтак у клубі успішних держав НАТО – вже 28 країн. Чи приєднається Україна до цього осередку безпеки і стабільності – своє вирішальне слово має сказати сама Україна, переконані дипломати.

Урбан РУСНАК, Надзвичайний і Повноважний Посол Словаччини в Україні (посольство Словаччини - контактне посольство НАТО в Україні):
– Словаччина, з точки зору членства в НАТО, молодий член Альянсу. Вона трохи запізнилася з реформами і вступила до Альянсу на п’ять років пізніше від решти країн Вишеградської групи. Цей шлях був дуже складний, але ми змогли його подолати, зокрема завдяки прямій допомозі наших партнерів по Вишеградському угрупованню – Угорщині, Чеській Республіці і Польщі.
Сьогодні Словаччина зацікавлена в тому, щоб Україна також стала членом Альянсу, щоб наш найбільший сусід був стабільним і успішним. Щоб тут зростав рівень добробуту громадян. А як молодий член НАТО, який краще розуміє українські проблеми, Словаччина може передати свій досвід у просуванні до європейських і євроатлантичних структур, щоб вберегти Україну від прикрих помилок.
Щоб гарантувати безпеку країні, сьогодні в Європі інших можливостей, аніж вступ до НАТО, не існує. Наявні європейські безпекові структури та інституції, на мою думку, перебувають в інертному стані. З історії знаємо, що декілька разів після Другої світової війни були ініціативи щодо створення безпекових європейських систем, які були б незалежними від НАТО і США. Але до сьогодні їх не існує, і на моє переконання, це пов’язано з тим, що, по-перше, країни Європи уже мають певні зобов’язання перед Альянсом, а по-друге, у них бракує фізичних можливостей виокремитися в повноцінну європейську систему. Наприклад, такі невеликі держави, як Словаччина, не мають можливостей виділити окремі сили для альтернативної безпекової системи в Європі. І в такій ситуації перебувають, думаю, більшість середніх і невеликих держав Європи.
Саміт НАТО, який відбудеться 3-4 квітня у французькому Страсбурзі і німецьких Келе й Баден-Бадені, буде свого роду підсумковим, адже Альянс святкуватиме своє 60-річчя. Він проходитиме у родинному колі країн-членів Альянсу. На захід не запрошувалися навіть країни-партнери НАТО. Одним з головних питань саміту буде розгляд нової стратегічної концепції НАТО, яка востаннє переглядалася у 1999 році. Цей документ сьогодні вже не повною мірою відображає сучасні виклики європейській та світовій безпеці, з якими стикаються союзники по Альянсу та їхні партнери.
Для словаків це п’ятиріччя вступу до Альянсу і ми всі зацікавлені в тому, щоб це був успішний саміт. 

Яцек КЛЮЧКОВСЬКІ, Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні:
– Якраз цієї весни ми святкуємо в Польщі не лише 10 років нашого членства в НАТО, а й 5-ту річницю нашого вступу до ЄС. Ми також відзначаємо двадцяту річницю перемовин „Круглого столу” в Польщі, який розпочав процес глибокої політичної трансформації в нашій країні. Зараз для поляків є нагода подивитися на останні двадцять років, щоб зрозуміти, чого ми досягли за цей час, де були успішними, а де зазнали поразок?
Як на мене, ці останні двадцяти років дуже позитивні для нас. І серед цих позитивів насамперед – членство в НАТО і Європейському союзі. Для нас ці дві дати взаємопов’язані, тому що хоча немає ніякої заборони, щоби країни, які не перебувають у НАТО, були кандидатами в ЄС, але все ж таки наше членство в Північноатлантичному альянсі нам дуже допомагало досягати "Копенгазьких критеріїв", на підставі яких ухвалюється рішення, чи готові держави-заявники до членства в ЄС. Що передбачають ці критерії? Насамперед досягнення державою-кандидатом стабільності інституцій, що гарантують демократію, верховенство права, права людини і повагу до меншин та їх захист.

В політичному сенсі членство в НАТО це безпека і стабільність. В економічному – зростання добробуту громадян. Іноземні інвестиції в Польщу після вступу до НАТО виросли в десятки разів. І причина цього росту очевидна – коли країна втрачає невизначеність, стає захищеною і захищеною на покоління вперед, тоді зростає й інтерес інвестора.
Але найважливіше те, що ми стали частиною системи безпеки в Європі, суб’єктом політичного процесу. Ми – чотири країни Вишеградської групи, а також балтійські країни, які мають приблизно те саме бачення політичних процесів у Європі, – є вже вагомою силою в Північноатлантичному альянсі, з якою слід рахуватися. І ми відчуваємо, що зараз маємо суттєвий вплив на процеси становлення і зміцнення безпеки.
На цьому саміті НАТО ми святкуватимемо ще одну подію – повернення через 40 років Франції до військових структур Альянсу, що має підсилити організацію політично. Це ще одне свідчення того, що Північноатлантичний альянс виправдав себе за ці роки, став більш універсальним, загальноєвропейським. Повернення Франції стане справжнім святом для країн-членів Альянсу. Розширення Альянсу сприятиме розширенню зони стабільності безпеки в Європі та у світі. І тому всі країни Вишеградської четвірки дуже зацікавлені у тому, щоб Україна також приєдналася до Альянсу.

Андраш БАРШОНЬ, Надзвичайний і Повноважний Посол Угорщини в Україні:
– Якщо порівняти, як розвивався процес інтегрування країн Вишеградської четвірки в НАТО з Україною, то можна сказати, що в наших країнах дуже швидко надійшов той час, коли ми сприйняли вступ до НАТО і Євросоюзу як свій національний інтерес. Ми зрозуміли, що це питання, по суті, не зовнішньополітичне, а внутрішньополітичне. І що ми як країна, як населення, як політики хочемо жити успішно. Нам також деякі політичні сили нав'язували приклад Радянський Союзу, однак більшість громадян виявили бажання жити за тими правилами і порядками, які були на той час у Західній Європі, які втілювали, з організаційної точки зору, Євросоюз і НАТО. Це було загальне розуміння і в народі, і в політикумі – ми хочемо більшого достатку, свободи слова, свободи пересування, хочемо жити як вільне суспільство. В результаті цього розуміння ми й дійшли спільного висновку – якнайшвидше інтегруватися, перейняти той досвід, який вже був десятками років напрацьований у Західній Європі. І ось ця інтеграція до НАТО і Євросоюзу це, по суті, скорочений шлях, яким наші партнери по Євросоюзу ішли декілька десятків років до 90-х років ХХ століття. Нам допомогли не повторити помилок і ми пройшли цей шлях набагато швидше – умовно кажучи, за 10–15 років. В цьому  і полягав  сенс нашої інтеграції.
Україна до сьогоднішнього дня обговорює питання інтеграції або вступу до НАТО як питання зовнішньої орієнтації країни. Хоча безпека країни не може бути зовнішньополітичним питанням, а становить суто внутрішньополітичний інтерес, що передбачає реформування і законодавчої бази, і збройних сил, і притік інвестицій тощо. Дискусії, які веде Україна стосовно того, яким шляхом їй розвиватися, безумовно, важливі, але водночас важливо паралельно з цими дискусіями реформувати свою країну. Принаймні ті державні діячі, які підтримують євроатлантичні прагнення України, повинні щоденно виконувати свої «домашні завдання» щодо реформ у країні.


Ярослав БАШТА, Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Україні:
– Що стосується Чеської Республіки, то це єдина країна Вишеградської четвірки, яка не межує з Україною. Але це не означає, що ми не зацікавлені у її стабільності. Адже ми зацікавлені в стабільності і безпеці Європи як такої, тому нам не байдуже, що буде на кордонах Євросоюзу, куди піде Україна – або вона інтегруватиметься в Європу, або залишиться часткою так званого пострадянського простору.
Чехословаччина була першою країною, з якої пішли радянські війська – ще раніше, ніж, наприклад, з Німеччини. Ми із самого початку прагнули забезпечити, по-перше, свою безпеку, а по-друге, свою інтеграцію в НАТО і Євросоюз. Ми виконували вимоги, які стоять перед країнами-заявниками на вступ до НАТО, і розуміли, що виконуємо їх не для когось, а для того, щоб справитися з тією спадщиною, що залишалась у нас з комуністичного минулого.
Пригадую, як у 1990 році ми (тоді ще у Чехословаччині) підрахували всі озброєні відомства і налічили їх аж 10 (для порівняння в Росії таких було 16). За декілька років у нас залишилися тільки необхідні силові структури – армія і поліція. Це поліпшило не лише внутрішню політичну ситуацію, а й економічну. Армію ми скоротили з 100 тис. людей до 30 тис., сьогодні вона професійна. А от бюджет, який залишився на тому самому рівні, дає змогу набагато ефективніше забезпечувати її, ніж раніше.
В рамках НАТО наша авіація має одне пріоритетне завдання за межами країни – це оборона прибалтійського повітряного простору. Наші фахівці забезпечують протихімічну й протибіологічну оборону. Це один з яскравих прикладів співпраці в рамках НАТО. Тому що не потрібно, щоб в 29 країнах НАТО було 29 потужних армій. Суть Альянсу в тому, що кожна країна докладає зусиль у тій сфері, де вона найсильніша. Відтак і сам Альянс стає сильною і найбільш ефективною безпековою системою.
Тепер після 10 років перебування в НАТО у нас немає жодних сумнів щодо свого вибору. Хоч ще 10 років тому в нашій країні ідею вступу до НАТО підтримувала лише половина населення. Сьогодні 75% громадян Чехії переконані, що шлях, яким пішла країна, був єдино правильним і що ми не змогли б досягти сьогоднішніх успіхів самотужки.


 

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору