Євген ГОЛОВАХА. Дві України в одній

10 серпня 2011

Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України, доктор філософських наук

Перше питання, яке хвилює сьогодні кожного, хто не байдужий до долі України: чи настільки глибокі та незворотні суспільні зміни, щоб можна було обґрунтовано стверджувати, що сьогоднішнє українське суспільство є дійсно «пострадянським», а не тільки за формальною ознакою, яка вимагає знайти будь-яку загальну назву для всього, що утворилося на руїнах СРСР? З формальної точки зору, і Росія, і Білорусь, і навіть Туркменія ? такі ж пострадянські держави, як і Україна. Але незважаючи на те, що українське суспільство все ще дуже віддалене від декларованих цілей побудови розвиненої демократії, вже сьогодні є підстави вважати його саме пострадянським не тільки за формою, а й за сутнісними рисами. До таких рис насамперед належать саме ті, які істотно відрізняють Україну від Росії, Білорусі та більшості інших пострадянських держав:

1) регулярна змінюваність вищої законодавчої і виконавчої влади з мирною передачею владних повноважень опозиції;
2) вирішення соціально-політичних конфліктів без агресивної конфронтації і насильницького придушення масових акцій соціального протесту;
3) невтручання армії, внутрішніх військ і обмежене втручання служб безпеки в політичне життя суспільства;
4) існування впливових опозиційних ЗМІ та популярних телепрограм за участю політичної опозиції і незалежних експертів;
5) неприйняття громадською думкою дій влади, спрямованих на обмеження свобод і переслідування опозиції;
6) наявність впливової верстви середніх і дрібних підприємців, які спромоглися двічі відстояти свої інтереси на помаранчевому і податковому майданах.


Разом з тим Україні притаманні риси, які дають підстави для її оцінки як держави, що зберігає і відтворює досвід не тільки «радянського», а навіть й феодального суспільного устрою:
1) президентська вертикаль влади ? копія компартійної, влада на місцях все частіше асоціюється з феодальною;
2) загальний «радянський блат» перетворився на всеохоплюючу пострадянську корупцію;
3) тіньовий сектор економіки домінує в економічному житті суспільства;
4) владні привілеї розширилися навіть у порівнянні з привілеями радянської номенклатури;
5) соціальна сфера, культура, наука фінансуються все за тим же самим «залишковим принципом», як і у радянському минулому;
6) суд і прокуратура залишаються залежними - і не тільки від влади, але і від платоспроможності учасників розслідувань та судових процесів.
7) у громадській думці переважають розчарування, недовіра до інститутів демократії і ринкової економіки та відчуття соціальної безпорадності.

У підсумку, складається парадоксальна картина мирного співіснування в Україні двох взаємовиключних інституціональних систем, одна з яких близька до сучасної західної моделі суспільного устрою і цілком готова до декларованої євроінтеграції, а друга виглядає більш відсталою з точки зору сучасних модернізаційних процесів, ніж та, яка була в Україні на старті незалежності.

*Повністю статтю буде надруковано у книжці «20 років незалежності: моніторинг соціальних змін», що її готує до друку Інститут соціології НАН України.

 



Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору